Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Ольга Бондарук
Ольга Бондарук

Тавро війни на все життя залишилось в лікарки з Пульма Ольги Бондарук

13:20 20.07.2019
819

«Пам’ятаю у небі літаки та десятки парашутів. Вони повільно все падали та падали на землю…» Це – найперше, що спало на думку зі спогадів про Другу світову війну моїй співрозмовниці, жительці села Пульмо Ользі Бондарук.

21 липня Шацький район та Волинь відзначатимуть річницю визволення від нацистських загарбників у Другій світовій війні. Цього місяця ми вже писали спогади про воєнні роки розміновувача з села Піща Івана Цекота, а також уродженки села Кропивники Уляни Сидорук. Не менш цікавою видалася й розмова з Ольгою Романівною Бондарук, котру війна залишила не лише круглою сиротою, а й залишила їй на згадку своє жахливе тавро – скалічену ногу.

Народилася Ольга Бондарук у місті Конотоп Сумської області 24 лютого 1937 року. У родини зростала ще старша на три роки сестра Марія.

«Коли почалася війна, усіх чоловіків забрали на фронт, аби не пустити німців до Києва. Забрали й нашого батька. Свідки тодішніх боїв казали, що в 41-му році Дніпро було червоним від крові. Через декілька днів мама отримала похоронку на батька. Я, чотирирічна, його зовсім не пам’ятала, бачила тільки на фото», – розповідає Ольга Романівна.

В їхньому добротному будинку, який будував ще дід Ольги Романівни, облаштували німецький штаб. Хтось із німців постійно підгодовував зголоднілих дівчат, а хтось на малих дивився байдуже.

Пригадує пані Ольга й той день, коли отримала поранення.

«Одного разу сусідка покликала маму, а вона взяла мене за руку та повела з собою, як завжди це робила. Коли вийшли за ворота (а вони були великі, збудовані аркою з дашком), то побачила, як з літака падають бомби. Мама тільки встигла крикнути «Падай!» та прикрила мене своїм тілом. Сусідку поранило в стопу, мене в тазостегновий суглоб. Мамі відірвало руку та поранило в ногу. Уже потім мені розповідали, що мама просила, аби привели німця, щоб її застрелив. Він же прийшов, подивився і сказав: «Капут, матка». Та стріляти не захотів. Через три години мама померла від втрати крові», – згадує жнка.

Самій же Ользі про той момент твердо врізалась у пам’ять, як на дорозі лежала п'ятирічна дівчинка, вдягнуту у пальтечко, черевички, та стежинка з крові…

«Що це було – я не знаю, але я ніби бачила себе зі сторони. Померти тоді мені, видно, не судилося», – розповідає жінка, на очах якої з’являються щемливі сльози.

Виходила її в окопах сусідка Варка. Ользі довго не казали, що мама померла. «Памятаю, як сиділи удвох із сестрою на порозі, я плакала і просилася до мами, а вона боялася навіть заходити в хату. І тільки після того, як приходив хтось із сусідів, ми йшли в будинок».

Після того, як лінія фронту посунулася далі, дівчаток забрали в дитячий будинок. Разом з тим з добротної хати на шість кімнат забирали майже усе: штори, меблі, одяг… В дитбудинку до сиріт ставилися добре, адже вихователі знали маму дівчаток. У 1944 році до дитбудинку навідалися батькова сестра Ганна Комлик, котра жила в селі за 35 км від Конотопа. Вона ж, як довідалася з розповідей сусідів про смерть брата Романа та його дружини Мілі, відшукала дівчаток у дитбудинку та забрала до себе у село Юріївку. ЇЇ чоловік, котрий після закінчення війни повернувся з фронту, з радістю прийняв рішення дружини залишити сиріт у себе, бо ж своїх дітей подружжя так і не мало.

«Вони нам не завжатимуть, - сказав тоді він. Підійшов, обійняв та поцілував нас», – пригадує той зворушливий епізод Ольга Бондарук.

Саме завдяки дядькові, котрий працював у колгоспі, у голодний 1947 рік сім’я змогла вижити, бо той щодня приносив додому казанок звареної для робітників затірки.

«Я з сестрою повік будемо вдячні тітці та її чоловіку за їхній вчинок. І завжди з сестрою називали їх не інакше, як мама й тато», – ділиться пані Ольга.

У післявоєнні роки в селі доводилось важко працювати, бо на кожного, хто досягав 14 років, на той час давали обробляти по 5 гектарів буряків. Щоб виїхати в місто, потрібен був паспорт, який сільській молоді майже не видавали. Допоміг отримати дівчатам документи секретар райкому, в якого сестра Марія няньчила малу дитину.

Це дало поштовх Ользі втілити в життя свою мрію здобути медичну освіту. ЇЇ з дитинства, з того фатального дня не покидала думка про те, що маму можна було б врятувати, аби їй вчасно надали допомогу. Та й надія виправити свою скалічену ногу і ходити, як усі, додавала певності у правильності свого вибору. В 14 років лікар із Дубов’язівки порадив прооперувати ногу у харківських хірургів. Отже, з вибором місця навчання проблем не було: це однозначно був Харків.

Вступивши на навчання у медичний інститут, одразу звернулася до хірургів клініки імені Сітенка. І вже 10 жовтня 1954 року їй зробили операцію. Але попередили, що в інституті треба брати академвідпустку, бо ж лікування вимагатиме тривалого часу, зокрема, лежати три місяці та ще 8 місяців ходити у гіпсі. Та документи довелося таки забрати, бо ж батьки не спроможні були фінансово вчити дівчину. Довелося наступного року Ользі заново здавати документи у медичний інститут, з гіпсом їздила складати вступні екзамени. А коли вступила на навчання, однгогрупниці брали під руки та допомагали долати чималий шлях від одного навчального корпусу до іншого. Зрештою, хірургам таки вдалося трохи виправити ногу, але вона стала на 7 сантиметрів коротшою за другу.

Після університету за направленням Ольга Романівна потрапила у село Пульмо, де пропрацювала сільською медичкою аж 50 років – з 1957 по 2007 рік. Тут вийшла заміж, народила двох доньок та сина. Ще й досі про її чуйне серце, високий професіоналізм згадують не тільки у селі, а й навіть районі.

«Усі складні діагнози, які ставила Ольга Романівна своїм пацієнтам, підтверджували районні та навіть обласні лікарі. Це була лікарка від Бога», - у захваті говорить багаторічний колишній директор Пульмівської школи, а нині – голова районної ради ветеранів війни Адам Дударчук, котрому не раз в ті роки доводилося співпрацювати з нею.

А Ольга Романівна радіє та пишається своїми дітьми та внуками, котрі продовжили її справу стояти на варті людського здоров’я.

Коментарі
18 серпня
Сьогодні
Вчора
16.08.2019
15.08.2019
14.08.2019
13.08.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин