Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Історія села Пулемець: Пулемец. Пулеміч. Полмо. – Частина VІІ

11:30 11.02.2017
1248

На той час тяжко також було отримати медичну допомогу. Лікарня була лише в Шацьку. У Влодаві – приватний лікар, який брав за прийом хворого 5-8 злотих. Тяжкі умови життя та погана організація охорони здоровя часто породжували масові захворювання на туберкульоз, тиф, дизентерію та інші хвороби. Правда, У 1922-1923 роках людей намагався рятувати Михайло Андрійович Носаль – настоятель храму в Пулемці. Будучи народним цілителем-травником, він і його дружина як могли допомагали хворим і не одного пулемчанина врятували від передчасної смерті.

Зубожілий і заляканий сільський люд терпів і злидні, і знущання, і приниження. Здавалося, селяни повністю змирилися зі своєю важкою долею і готові були далі нести тягар польського ярма на своїх плечах. Але це було не зовсім так. Глухе мовчазне незадоволення час від часу проривалося назовні. Багато пулемчан шкодили польським панам як могли. Крадіжки лісу, потрава худоби, панських посівів були буденною справою. Деякі поляки намагалися якось порозумітися з місцевими жителями, як це робив відставний капітан війська польського, осадник Ян Керський. Його толерантне ставлення запам’яталося пулемчанам, але це не означало, що вони його щиро любили і шанували.

Загарбницька, колоніальна політика польських властей щодо українського населення створила сприятливі умови для організації і поширення руху опору. Починає діяти комуністичне підпілля. У серпні 1936 року в Пулемці побував секретар Шацького комітету КПЗУ Дмитро Копитко і створив тут осередок. Його членами і активістами були Жучик Андрій Панасович, Жучик Омелян Трохимович, Ченчевик Дмитро, Дорош М., Гацюк Дмитро, Божук Андрій, Гладун Демян. Про діяльність комуністів в Пулемці і Пулемецькій гміні розповідає поліцейська і газетна хроніка: «20 липня 1932 рік. Уночі на 15 червня в Кошарах вивішено транспарант українською мовою з гаслом «Хай живе родичка Польща!», «Геть з війною з СРСР!», «Війна – війні!», «Хай живе КПЗУ!». Ці транспаранти та інші із схожими гаслами вивішувалися мало не щомісяця на телеграфних стовпах, парканах школи, придорожніх деревах. Були й інші акції протесту.

Чинила опір ополяченню і насильницькому окатоличенню і православна церква, священики якої після богослужінь закликали облишити всілякі національні суперечки і обєднатися для боротьби з ворогом їхньої церкви, який намагається знищити православну віру, а на уроках у школі молитися лише українською, а не польською мовою.

Не стояла осторонь національно-визвольного руху і сільська молодь. Учасники самодіяльності ставили вистави українських авторів Т. Шевченка, І.Франка, виконували українські народні казки.

Вересень 1939 року дав початок історичному моменту – новому поділу Польщі, на цей раз між СРСР та Німеччиною.

Опинившись між фашистською свастикою та серпом і молотом, польський білий орел відчайдушно боровся, але даремно. Тепер пихаті польські поміщики, осадники і навіть колоністи не хотіли ні землі, ні маєтків – життя дорожче. Затиснуті фашистсько-більшовицькими лещатами, вони металися у безвиході. Більшість із них порятунку шукали все-таки на заході: захопивши з собою лише документи, гроші, дорогоцінності та найнеобхідніші речі, тікали за Буг. Припинили свою діяльність органи влади. Спустіла гміна, пошта, постерунок. Позакривали свої крамнички євреї. Підняли голови злодії, мародери та інші любителі поживитися за чужий рахунок. Правда, багато свого майна поляки роздали своїм знайомим пулемчанам, решта було розграбоване. Грабежі супроводжувалися насильствами і навіть вбивствами. Так, за спогадами жительки с. Пулемець Олени Лагодич був вбитий польський колоніст Витиканський, який не встиг виїхати. Був вбитий також колоніст, якого називали Дохтуром. Не пожаліли вбивці і його дочки Льодзі – молодої, гарної, долюдної дівчини. Були й інші жертви.

У 20-х числах вересня на дорозі Влодава-Шацьк, десь біля так званих Білих стовпів відбулася кривава збройна сутичка між німецькими і польськими вояками. Було багато вбитих і поранених, які кричали і благали, щоб їх добили. 27-28 вересня відбулася сутичка підрозділів Війська Польського і Червоної Армії, точне число загиблих якої досі нез’ясоване. Чимало польських солдатів потрапили в полон. 28 полонених червоноармійці розстріляли біля с.Піща.

Далі буде.

Володимир та Ольга Матвіюки, с.Пулемець.

Коментарі
24 квітня
Вчора
22.04.2019
21.04.2019
20.04.2019
19.04.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин