Жителька Піщі розповіла, як святкували Великдень на Шаччині за часів польської влади

02 Травня 2021, 11:45

3769

92-річна жителька села Піща Євдокія Максимівна Матеїч вже зустріла чимало Великоднів. Усі вони різні, адже були частинкою тих чи інших історичних періодів. Сьогодні жінка поділилася спогадами про своє дитинство та відзначення одного з найбільших релігійних свят за часів панування на Шаччині польської влади.

Про це пише газета «Шацький край»

У будинку Матеїчів проживали сім’ї двох братів та їх батько. Велика родина мала чимале господарство та землю, а отже — багато роботи. Коли у жнива, косовицю чи копання дорослі на цілий день йшли у поле, то дев’ятирічна Євдокія пасла стадо з 13 корів або доглядала за молодшими братами та сестрами. Окрім цього, вона виконувала багато інших доручень.

Дівчинка знаходила порозуміння з тваринами й навіть якось втихомирила та привела додому свого норовливого бика. Таким здібностям дивувалися сусідські юнаки та розповідали про це усенькому селу. Ось так і малі, і дорослі майже увесь час працювали, але однак, жили бідно.

Хоч трохи відпочити та поласувати чимось особливим можна було лише на великі свята. А діти й не мріяли про солодощі, адже тоді картоплі й сала ледве вистачало.

«За польської влади люди не мали великих статків. І їсти білий хліб могли собі дозволити лише на Великдень, Різдво, Трійцю. По ситник, так його тоді називали, їздили кіньми до Владави. А напередодні Великодня збирали частинами пшеничне борошно. Заможніші родини пекли чималу кількість пасок, а бідніші – аби хоч посвятити. В четвер випічкою не займалися, а йшли до церкви. Збільшу це робили у п’ятницю. Яйця мали свої, а от цукор, дріжджі та все інше — купували у жидівській крамниці. Замішували тісто у дерев’яній діжці звичним способом, спершу готуючи опару. Усе це намагалися зробити до заходу сонця», – розповідає Євдокія Максимівна.

Формами для маси слугували коритця. Чоловіки виготовляли їх із квадратних шматків деревини, видовбуючи середину долотом та шліфуючи шматками скла. Коли тісто підходило, його прикрашали візерунками: хрестами, плетеними косами, пташками, квітами, колосками. Температуру в печі визначали, кинувши туди жменю борошна, яке не повинно було почорніти. А безпосередньо перед тим, як пекти паски, виганяли усіх з хати. Навкруги мала бути цілковита тиша, адже діти завжди любили швендяти туди-сюди, грюкаючи дверима. Якщо випічка вдавалася, то господині обов’язково величалися (хвалилися) пасками, запрошуючи одна одну на оглядини золотистої та ароматної випічки.

«До освячення несли маленьку пасочку й обов’язково житній хліб, а також домашню ковбасу, сало, масло та яйця. Зазвичай яйця фарбували цибулинням та квітами латаття. Але попередньо тато Максим писачком виводив на них воскові візерунки: хрести, квіточки, віночки. Свічку купували у церкві. Таку розкіш тоді могли дозволити собі лише на великі свята. А під час звичайної служби їх навіть не мали змоги купити і поставити перед іконами. Свічки тримали у руках лише троє жінок, що повивали немовлят та «божили», а також діди. У такі моменти я підіймала догори очі й просила: «Діду, дай потримати! ». А вже за німецької окупації свічку можна було придбати за три яйця», – ділиться спогадати моя співрозмовниця

Особливо незабутніми залишилися спогади про відзначення Трійці, адже це було престольне свято нашого села. Тоді на відкритому просторі ставили столи, а на них — не лише усілякі наїдки, а й лимонад та солодощі. У такий день дідусь, який мав лісничу пенсію, навіть давав гроші на цукерки.

«Але хоч скрізь й панувала біднота, та люди ходили одне до одного на посиденьки та вечорниці. Звідусіль линули українські пісні: у різних кутках села гуртами співали дівчата, хлопці, чоловіки та жінки. Тяжко було, але весело. А тепер – тихо, безлюдно і сумно», — завершує свою розповідь пані Євдокія.