Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Тут пройшло життя легендарного Ядамиці
Тут пройшло життя легендарного Ядамиці

Дивовижний Ядамиця, або історія шацького мольфара. Частина ІІ

18:00 27.04.2021
3015

Шачанка Марія Лебежанська – внучка легендарного Ядамиці (донька Уліти). Народилася вона на хуторі Кописть у час, коли в країні тривала Друга світова війна. Мешканці Шацька часто тікали з селища і ховалися від нацистів по хуторах. Не був винятком і Кописть.

Про це пише газета «Новий погляд+».

Читайте також: Дивовижний Ядамиця, або історія шацького мольфара. Частина І

«Люди спали в нашій оселі просто на встеленій на підлозі соломі. Багатьом в часи облави загарбників хата дала прихисток … А потім її спалили. Прийшов хтось посеред ночі, коли ми всі спали, підпер двері кілком і пустив вогонь. Сусід Сядурко побачив зарево, прибіг і врятував нас. Але будинок згорів вщент. Батьки потім настаралися лісу і відбудували його. Але не довелося нам пожити в новому домі, бо прийшли совєти, обдерли стріху і наказали всім переїжджати до Шацька. Ослухатися було неможливо», – згадує Марія Софронівна.

Тільки діда Ядамицю залишили на хуторі і ще одного мешканця. А щоб поселення не пустувало, колгосп почав заганяти у Кописть на літо до 50 телят – на випас. Дід в своєму господарстві тримав 4 корови, з 15 овечок і ще мусив пасти колгоспних.

«Коли мені виповнилося 7 чи 8 років, батьки відправляли мене на літо в Кописть – щоб допомагала Ядамиці. Як я любила проводити з дідом час на пасовищі! Він жартував, розповідав цікаві історії про звірів, птахів, показував, де і який птах в’є гніздечко, як журавлі танцюють. Він не дивився за телятами, казав: «Вони нас знайдуть!». І справді, вони ніколи не відбивалися від стада. А вже як доводилося пасти з його невісткою Санькою, то я була в неї як собачка – тільки те й робила, що за телятами бігала», – усміхається дитячим спогадам Марія Лебежанська.


Запам’яталася їй розповідь діда про те, як він був на війні. Якось потрапила його частина в оточення. Неймовірно, але ті, хто пішов за Ядамицею, відірвалися від ворога і всі залишилися живі. А ті, що не повірили йому і вирушили в іншу сторону, загинули. Дід казав, що в цей страшний час він безупину читав молитви…

Дід був добрий, привітний. Внучці, яка допомагала йому пасти телят, він подарував сукню і зимове пальто. Залюбки жартував не тільки з рідними, а й з людьми, які до нього приходили. Одна жінка просила допомогти їй від безпліддя, бо не могла завагітніти.

«Як я тобі зроблю дитину? Я ж уже старий!» – сміявся, розмовляючи з гостею. Завжди бачив, з якими думками до нього приходили люди, одних слухав, інших з відомих лише йому причин відправляв додому.

Покійному чоловікові Марії Софронівни Ядамиця передбачив долю і повідав, якою буде його смерть. А от своїй внучці на запитання, що на неї чекає в майбутньому, сказав коротко: «Нема тут про що говорити». Запам’ятала Марія Лебежанська і те, що дід переписав свою хату у власність внукові Трохиму, а доньці Уліті, яка не мала, де жити, мовив: «Вона тобі не потрібна».


Шачанка Лідія Корець – внучка рідної сестри Ядамиці – не раз у юні і молоді роки гостювала в свого незвичайного родича.

«Дід був середнього зросту і такої ж статури. Привітний, доброзичливий, з почуттям гумору. Мав надзвичайні здібності. Він однією думкою зупиняв транспорт і заводив його, піднімав у повітря і переставляв в інше місце стіжок сіна, розганяв хмари, допомагав при хворобах. Якось мій чоловік біля хутора вполював дві качки. Я злякалася і кажу йому тихо: «Заховай рушницю, бо як побачить дід…». А тут і Ядамиця йде нам назустріч. Підійшов ближче і каже чоловікові: «Не слухай тих бабів…». Це при тому, що він не чув нашої розмови»,– розповідає Лідія Адамівна.


Одного разу дід посадив подружжя у кімнаті, виніс книгу і сказав:

«Знайте, діти: перший кінець світу був тоді, коли все затопило водою, а під час другого Земля згорить у вогні. І станеться це на свято Паликіпа. Якщо люди навернуться до Бога, то продовжать свій вік, якщо відвернуться і полюблять гріх – кінець близько. Але ніхто не знає, в який рік це станеться».

Вже пізніше Лідія Адамівна дізналася, що свято Паликіпа – це день пам’яті цілителя Пантелеймона, який відзначають 9 серпня.


Оксана Редько – ще одна внучка Ядамиці, рідна сестра Марії Лебежанської. Повідомила, що знає багато історій, в яких фігурує її дід, проте всі розповісти не може – через хворобу, яка її ослабила. Лише дещо повідала зі свого дитинства, свідком чого була сама:

«Прийшли до діда чоловік і жінка. Жалілися, що вони кохають один одного, а люди не дають їм разом жити. Дід щось сказав їм і швиденько випровадив: «Йдіть з Богом». Вони вийшли з хати, а Ядамиця тихенько їм вслід мовив: «Все в вас, коханців, буде добре. Жінка вернеться до свого законного чоловіка, а чоловік – до дружини».

Як хоронили бабу Феодосію, дружину Ядамиці, то після вечері одна машина з родичами поїхала з Кописті, а друга не могла рушити з місця. До пізньої ночі заводили авто, поки внук Трохим не прийшов до діда і не сказав сердито: «Скільки ти їх будеш тримати? Людям треба їхати, в них же худоба вдома голодна». А дід у відповідь: «А хіба я їх тримаю? Хай їдуть». І тільки після цих слів машина завелася, і родичі поїхали.

…Пані Оксана хотіла згодом продовжити нашу розмову, обіцяла пригадати найцікавіші історії. Але трапилося непередбачуване: в жінки різко погіршився стан здоров’я, а вночі їй явився в сні Ядамиця і просив надалі нічого про себе не розповідати. Не знаючи, як пояснити цей містичний момент, налякана Оксана Редько відмовилася від подальшого спілкування.

Слава КОЛОМІЄЦЬ

Далі буде...

Коментарі
Загрузка...
11 травня
Сьогодні
Вчора
09.05.2021
08.05.2021
07.05.2021
06.05.2021
05.05.2021