«Лісова пісня» має стати візитівкою Волині по медичному туризму» – Руслана Дибель, директорка санаторію

Завдяки впровадженню новітніх  методик лікування у поєднанні з народною медициною санаторій став улюбленим місцем лікування та відпочинку тисяч тисячі людей з усіх куточків України.

– Найперше, я зовсім не уявляла, що 50-річчя санаторію будемо зустрічати в такий нестабільний для закладу період – пандемії, карантинних обмежень, через це - неповного завантаження, без святкового настрою та урочистостей, як того хотілося та планувалося. Тому прийняли рішення, що цей рік буде роком 50-річчя санаторію, та сподіваємося, що найближчими місяцями ситуація стабілізується і ми таки організуємо свято. Бо люди, які працювали та працюють тут, їхні досягнення не мають залишитися осторонь, вони направду достойні, аби їхню працю належно вшанували. Хочемо влітку чи восени, якщо дозволять обставини, організувати зустріч усіх поколінь працівників здравниці з нагоди ювілею, наших пацієнтів, котрі щороку приїжджають до нас.

1

– На вирішенні яких проблем здравниці тепер зосереджуєте свою увагу?

– Стосовно проблем, то їх сьогодні вистачає, зважаючи на те, що минулого року до «Лісової пісні» приєднали ще дитячий санаторій у Згоранах (тепер  - філія «Світанок»). Це як у тій хаті: постійно щось ремонтуєш, будуєш, змінюєш, покращуєш…

За 50 років у санаторії багато що застаріло, хоча вклад попередніх керівників важко переоцінити: кожен з них старалися в міру своїх сил, можливостей та обставин будувати та оновлювати матеріально-технічну базу. Були непрості часи: коли були гроші – не було де купити те, що потрібно. А було й навпаки, коли закривалися на місяці… Протягом років мені довелося працювати з двома головними керівниками – Миколою Шидловським та Віктором Карпуком, і кожен з них лишив у моєму серці тільки хороші спомини як мудрі керівники, котрі розуміли проблеми та знали, як їх вирішувати.  Хоча, звичайно, було по різному, бо й часи були непрості.  

– До кого, найперше, звертаєтеся для вирішення проблем?

– Оскільки санаторій є закладом обласної комунальної власності, то, в першу чергу, звертаємося за допомогу до обласної ради. Я вдячна депутатам та головам облради останніх років, що також переймаються нашими проблемами та допомагають, чим можуть. Були виділені кошти на промивання системи опалення та часткове оновлення опалювальної системи, встановлення пожежної сигналізації (якої, до речі, в нас не було). Виділяють кошти , хоч і невеликі, і на покращення матеріальної бази.

На жаль, болючою проблемою залишається добудова басейну, проєкт якого набрав найбільшу кількість балів в області на ДФРР. Але обласна адміністрація виключила його зі списку, оскільки на його співфінансування потрібно було з обласного бюджету виділити 50% (а це – майже 15 мільйонів гривень). А через пандемію коронавірусу обласна рада не мала можливості виділити таку суму.

2

1

– В чому унікальність «Лісової пісні»?

– На початку моєї роботи у санаторії з тодішнім директором Миколою Шидловським були, так би мовити, на одній ноті: хотіли, щоб «Лісова пісня» вирізнялася з-поміж інших оздоровчих закладів України. Ми це зуміли зробити, запровадивши унікальну на той час методику фітооздоровлення. Це тепер вона стала доступна загалу, а тоді довелося починати з мінімуму. Микола Іванович переконав мене пройти курси гомеопатії у Москві, ми шукали старі фіто рецепти у зошитах наших бабусь, поєднували це все та впроваджували у практику. Яке було щастя, коли наша пацієнтка, яка роками не могла завагітніти, народила первістка, а 5-річна дитинка за допомогою методів гомеопатії стала чути. Нам вдалося запровадити фітометодику лікування бронхіальної асми, хвороб шлунково-кишкового тракту,  псоріазу та багатьох гінекологічних хвороб.

Долучилася до нашої роботи й лікарка Тетяна Лопошук, яка душею прониклася фітолікуванням. Створили бригаду зі збору лікарських рослин, а багато медичних сестер пройшли курси фітотерапії. Ми зуміли на практиці застосувати цю методику чого на той час не було в жодному санаторії. До нас усі їхали вчитися. 

– Основа будь-якого закладу – це її колектив…

–Так, звісно. У нас було чимало працівників, які все своє життя пропрацювали у санаторії, можна сказати, практично тут жили. Вони були з нами у найскрутніші часи, пліч-опліч долали усі труднощі, ніколи не скаржилися, розуміли ситуацію. І тепер у нас дуже хороших колектив, де працює багато молоді. Звісно, змінюється час, обставини, цінності, можливо, не завжди нам вдається зрозуміти один одного, але від цього я не перестаю менше цінувати кожного працівника санаторію. Колектив дуже легкий на підйом, готові підтримати будь-яку ініціативу.

Коли санаторієм вперше прийшов керувати не лікар за фахом Віктор Карпук, ми боялися, що він не зрозуміє проблем медичних. Але він виявився чудовим господарником, і потрібно йому віддати належне, проникся «медичними» проблемами санаторію та усіляко сприяв у наших починаннях. Через років десять  ми жартували, що Віктор Наумович – вже майже лікар, оскільки він не гірше розумівся в питаннях організації охорони здоров’я. Я навчилася в попередніх керівників цінувати людей, долати труднощі,  не боятися їх, а в кожній , навіть найгіршій ситуації, знайти щось позитивне.

Я просто душею живу санаторієм і його колективом. І дуже боляче сприймаю, якщо щось не вдається зробити. 

2

– Яким Ви бачите майбутнє оздоровниці?

– «Лісова пісня» має стати візитівкою Волині по медичному туризму. Шацькі озера сьогодні в усіх на слуху, а на розвиток їх інфраструктури вкладають чимало коштів: ремонт трьох стратегічно важливих доріг, будівництво спорткомплексу на базі «Гарту», Піщанської школи. Але й санаторій має великий потенціал для розвитку та удосконалення, враховуючи Згоранську філію. Є основа, велика територія на берегах озер, приміщення, в які потрібно вкласти кошти. Чиї вони будуть – державні, обласні чи інвесторів – не має значення, бо сьогодні в Україні є успішні приклади державно-приватного партнерства, і це дає хороший результат. Головне, щоб послуги цієї оздоровниці лишилися доступними для простих людей, щоб зберігся колектив, щоб ми удосконалювались, розвивалась інфраструктура, закладу, щоб людти, які тут працюють, ставали заможнішими і мали стабільну роботу.

Наприклад, в розвиток «Лісової пісні», її інфраструктури останні роки ми вкладали приблизно по три мільйона гривень власних коштів, ще пів мільйона – у розвиток лікувальної бази. Якщо такими темпами будемо продовжувати, то кардинально його можна змінити за років 5. А якщо залучити кошти інвесторів чи державні кошти – то за два-три роки. Тоді ми зможемо працювати круглорічно, наші люди матимуть стабільну заробітну плату, а бюджет громади – немалі податки.

Хочеться, в першу чергу, розвивати спортивно-оздоровчу інфраструктуру, дозвілля (наприклад, побудувати боулінг-центр). А якщо врахувати, що озеро Пісочне є найбільш привабливим, ми не маємо права його знищити і тому повинні розумно підійти до його забудови та рекреаційного навантаження. Маємо зрозуміти та чітко визначити, в яку сторону розвиватися, а головне – не перейти межу дозволеного.

Сьогодні Волинь не має дитячого оздоровчого закладу типу карпатського «Артеку», хоча могли б не гірший заклад створити на базі філії «Світанок» у Згоранах. Потрібні лише кошти і бажання. Ми не повинні жити сьогоднішнім днем, а дивитись на десяток років вперед, працювати на перспективу.

Звісно, хочеться, щоб українці замість Єгипту чи Туреччини їздили відпочивати до нас, але для цього маємо створити належні комфортні сучасні умови проживання, широкий спектр дозвілля, а не пропонувати лише озеро…. 

– Чи плануєте далі розвивати реабілітаційні відділення, зокрема, відкривати нові?

– Так, звичайно. На досягнутому ніколи не варто зупинятися, коли для розвитку є всі можливості. Тепер проходимо останній етап дослідження мінеральної води (клінічні дослідження), і коли буде дозвіл на її використання, тоді буде можливість застосовувати її для лікування хвороб нирок та шлунково-кишкового тракту, а відтак – відкрити нові відділення. Оскільки ця вода містить багато брому, то будемо застосовувати її для лікування людей із порушеннями психологічними та нервової системи. Будемо надалі розвивати реабілітаційну базу для лікування захворювань хребта, бо на сьогодні є багато нових методів, нової сучасної апаратури, яку ми, сподіваємося, будемо впроваджувати. Варто зауважити, що питання побудови басейну для лікування хвороб хребта є дуже актуальним. 

– Люди їдуть до вас не лише лікуватися, а в літній період – відпочити. Проте інколи доводиться чути, що самого озера для відпочинку – мало.

– Ми знаємо, що наш недолік – розвиток сучасної відпочинкової інфраструктури та дозвілля, щоб було цікаво і молоді, і людям старшого покоління. Хоча в цьому напрямку наші працівники культури стараються з усіх сил. У планах – розташування кафе на відкритій місцевості, зокрема, біля озера і вже маємо деякі напрацювання. Плануємо залучати проведення різноманітних спортивних заходів, змагань. У 2019 році вдалося започаткувати проведення культурно-мистецького фестивалю «Лісова пісня», але на жаль, через пандемію минулого року він не відбувся.

Виграли культурний проєкт, в рамках якого на території буде встановлена сцена. Є мрія зробити музей санаторію, але все впирається у кошти та обставини, які від нас не залежать. Але я щиро вірю, що у травні рівень захворюваності піде на спад і до нас поїдуть наші пацієнти.

Ситуація останнього року багато чому нас навчила, ми навчилися виживати в цих умовах, переосмислили багато цінностей, але в наших серцях – щира віра в краще.

Я щаслива, що моє життя пов’язане з Шацьким краєм, із чудовими людьми, із санаторієм «Лісова пісня». Тому з великим задоволенням я хочу сьогодні з словами вітання передати рідному колективу та тим, хто пов’язав своє життя з нашою оздоровницею, найщиріші побажання: міцного здоров'я, благополуччя, оптимізму, добра, віри, надії і багато-багато любові. Я всіма вами дуже пишаюсь, поважаю вас, вчуся від вас і не уявляю свого життя без вас.
Зі святом, дорогі!

1