Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Саморобні прикраси, вата та кольоровий дріт: як прикрашали ялинки у післявоєнні часи

14:30 17.01.2021
4249

Попри те, що Новий рік, до якого звикли українці, експерти вважають радянським проєктом, більшість із нас ретельно готуються до його зустрічі. Скуповують подарунки, святкові прикраси, вогники та феєрверки. У будинку обов’язково повинно пахнути хвоєю та цитрусовими, на ялинці та вікнах - мерехтіти вогники, а на столі, серед традиційних страв, - горіти свічка. У дорослому віці ми більш скептично ставимося до магії новорічної ночі та не поспішаємо загадувати бажання, але з радістю повертаємося спогадами у дитинство.

Про це пише газета «Шацький край».

Коли ви бачите стареньку бабусю, то не думайте, що вона вже забула, як дівчинкою кружляла довкола ялинки та очікувала на чудо. І якщо доведеться спілкуватися зі старшими людьми, обов’язково розпитайте, як колись готувалися до зимових свят їхні батьки: чим прикрашали вічнозелене дерево, що ставили на стіл та чи дарували одне одному подарунки. Це дасть змогу більше дізнатися про українські традиції відзначення свят зимового циклу та навчить нас цінувати те, що маємо сьогодні.

Нещодавно випала нагода зустрітися з 82-річною жителькою села Острів’я Марією Захарівною Шульгою. Жінка, раннє дитинство якої припало на нужденні воєнні та післявоєнні роки, а молодість минула у тяжкій колгоспній праці, розповіла про радісні моменти відзначення зимових свят.

Молодицею вона пряла, шила, вишивала та співала у місцевому хорі, а тепер разом з чоловіком Іваном клопочеться по господарству та більше відпочиває. Втіхою для них обох є добробут усіх членів родини та життєві спогади.

-До війни наша сім’я жила на хуторі Ткачева липа. Мені виповнився рік, коли усі перебралися до села Острів’я. Наша хата стояла під самісіньким озером, а тоді воно було таким повноводним, що хвиля сягала підвалини хліва. Аби дістатися в село чи до лісу, батькові Захарію доводилося пливти на крипі (так у давнину називали човен), яку змайстрував власноруч. Вода його не лякала, адже працював рибалкою в одній з бригад Шацького рибгоспу та був знаним на весь район чоловіком. Завдяки цьому наша багатодітна сім’я, що налічувала семеро дітей, жила більш-менш у достатку. Напередодні новорічних свят йому, так, як і всім іншим працівникам, на роботі давали подарунки: матерію, борошно, цукерки-смоктунці. Дещо з цього добра мама разом з нами возила на продаж у Малориту, аби придбати на виручені кошти сяку-таку одежину. Зими на той час були морозні, а снігу намітало аж по самісінькі вікна. Дітьми ми всі любили хоч коротку мить пробігтися по ньому босими ногами. Так тоді дурачились.

За кілька днів до нового року тато приносив з лісу ялинку ( яльник ), пам’ятаю мені тоді було приблизно 10 років. Деревце ставив у саморобну дерев’яну хрестовину зі спеціально видовбаним отвором. Ми плескали в долоні від радості та бралися його прикрашати. Іграшки здебільшого виготовляли з соломи: зірочки, сніжинки, павучки, голуби, маленькі снопки. А ланцюжки - з вживаного паперу, який дещо підфарбовували жовтою фарбою, яку називали «фіна». Вона була не у кожного, тому, аби надати прикрасі яскравого забарвлення, йшли аж на хутір до моєї подруги. Рідкісною прикрасою тоді вважали кольоровий дріт, яким залюбки ділилися між собою. Згодом з’явилася вата, яка нагадувала сніг. А ще яльник прикрашали горішками, яблуками та цукерками. Звичайно, виготовляли прикраси й для себе. Це були буси з журавлини, яка зберігалася на горищі. Хоч вона й засихала на нитках та залишалася червоною. Оскільки нас у батьків було чимало, то ми могли, вхопившись за руки, водити хороводи та співати пісні, - ділиться спогадами про дитячі роки жінка.

Миколая у ті часи не святкували: дорослі та діти знали його лише як святого. У сім’ях також не дарували одне одному подарунки, бо здебільшого жили бідно. Марія Захарівна пригадує, як отримувала лише невелику кількість цукерок, печива та горіхів на шкільному новорічному заході.

На столі і в будні, і в свято квашена капуста з картоплею були головними стравами. А на Різдво у печі пекли ще пироги з квасолею, бабку з тертої картоплі, рідше – м’ясо. Десертом слугував гречаний кисіль.

Звичайно, діти колядували та щедрували, як і тепер. Чоловік пані Марії, Іван, у дитинстві очолював хлопчачий гурту та носив Віфлеємську зірку. Він власноруч виготовляв її з решета. Робота була досить кропіткою. У решеті пробивав дірки, в які вставляв палички. Їх обклеював прозорим папером, створюючи кути. Готову конструкцію Іван фіксував на палицю так, щоб зірка рухалася, а позаду чіпляв свічку. Її вогонь просвічувався через прозорий папір та створював ефект сяйва.

Щедрувальники ходили від двору до двору. Перед вікном кожної оселі хлопець крутив зірку за «роги» та співав разом з іншими. Діти отримували пироги, сало, ковбасу, яблука, інколи - копійки. Усе це добро вони одразу клали до торби. Але головними для хлопчаків були веселощі та розваги.

Людмила МАКСИМЧУК






Коментарі

Akari

12:23 08.02.2021

Така зворушлива історія. Дуже люблю старі прикраси. Їх до речі навіть зараз продають чимало https://auction.violity.com/auction/1171-elochnye-igrushki?show_type=1&order=40.

Загрузка...
3 березня
Сьогодні
Вчора
01.03.2021
28.02.2021
27.02.2021
26.02.2021
25.02.2021