«Як же тепер добре жити!» – довгожителька з Шацька

Вона народилася в час, коли Шацьк, як і вся Західна Україна, перебували під окупацією Польщі.

Дитинство припало на роки Другої світової – з того періоду запам’ятала озброєних нацистів у рідному селищі, їхні злочини проти людяності, сім’ю за колючим дротом. Трирічне навчання в школі, бідність, безгрошів’я, надважка робота в колгоспі тривалістю в десятиліття – непростим було її життя, – пише газета «Новий погляд+».

30 листопада Катерині Феодосіївні Хом’як із Шацька виповнилося 88 років. Біля неї найбільше багатство – діти, внуки, правнуки. Зігріта їхньою любов’ю, вона не перестає промовляти:

«Як же тепер добре жити! У власному будинку, в теплі, достатку… Пенсію приносять, в магазині – очі розбігаються. Чи ж ми колись таке бачили?».

Їй радісно на душі, коли йде до церкви, спілкується з рідними, подругами, коли співає українську пісню чи отримує запрошення прийти на вечорниці до будинку культури. Вона живе – тому й щаслива.

7

Народилася Катерина Феодосіївна в Шацьку в 1932 році на хуторі, що біля озера Карасинець. Сім’я була бідна, землі – латочка.

«Ні вдягнутися, ні взутися не мали в що. Щоб пошити спідничку, мама сіяла льон, відбирала насіння, мочила стебла, потім сушила їх, терла у терниці, начиняла гребінкою, пряла на ковороткові, ткала на кроснах. Фарбувала спідничку, щоб стала білою, і ще й ключечку на ній нашивала. А ниток кольорових тоді не було, тому мама шукала стару хустину і витягала з неї яскраві нитки», – поринає в дитячі спогади бабця Катерина.

Коли в сім’ї народилася ще одна дитина, то матері дали 10 метрів білого сатину.

«В той час його давали тому, хто родить. От тоді вже нашили всім кофтив, накрасили, і ми мали в що вбратися».

Грошей в сім’ї не було, хіба влітку заробляли, збираючи і здаючи гриби чи ягоди. Зазвичай їли печену картоплю, капусту, борщ із сухими зеленицями, на свята могли скуштувати курячого м’яса.

«Тепер щодня Пасха – пухкий, здобний хліб на столі. А раніше білої муки в нас не було, бо не родила пшениця. В кого поле краще, той мав. Батьки купували у них трохи світлого борошна, перемішували із темним житнім і випікали паски».

1

В 1939 році в селище прийшла радянська влада. Маленька Катерина запам’ятала цю подію вибухами снарядів:

«Дорогою йшов рускій, а зі сторони Мельників – поляк. Ми тікали від війни в ліс, голодували, переховувалися. Але вижили».

А далі була нацистська окупація. Німці катували і вбивали людей, працездатних вивозили на роботу до Німеччини, забирали по господарствах худобу.

«Територію, де зараз у селищі базар, фашисти обгородили колючим дротом і загнали туди людей. І я там була. Голодні, холодні… Дехто потайки ходив по картоплю, яка була закопана по сусідству (через дорогу від церкви, в домогосподарстві священника, який виїхав із Шацька), і їв її».

Як тільки нацистів прогнали з селища, Катерина пішла до школи здобувати освіту. Навчальний заклад був там, де тепер клуб. Гарно вчилася, на відмінно. Але, розповідає, на той час була вже підлітком, найстаршою серед учнів початкових класів:

«Мені було стидно з тими малими, і я, провчившись три роки, сказала татові, що буду кидати школу. Так і зробила».

4

Допомагала вдома батькам по господарству, в полі, в хаті, а як виповнилося 15 років, пішла на роботу в колгосп. Там разом з іншими садила картоплю (коли ще не було техніки, то робили це вручну: йшли за конем і клали бульбу в борозну), розсипала по полях торф, бо не було гною; терла льон і возила його в Любомль здавати; ходила до сіна, сіяла, полола… В колгоспі платили мало, 10-20 рублів. Але з кожним роком ставало жити легше: найважчу роботу виконувала техніка, людям давали у власність земельні наділи, в господарстві можна було виписати гній і взяти за потреби гроші – за рахунок майбутньої зарплати.

Обранцем Катерини Феодосіївни став сусідський хлопець Антон.

«Перед нашим весіллям я пішки ходила з Оріхова в Малориту, щоб купити молодому сорочку чи полотна на неї. Сама в день шлюбу була вбрана в плаття з розового ситцю. Дуже гарне! Потім сусідські баби чотири чи п’ять разів брали його в мене», – розповідає бабця Катерина.

5

Весілля зробили невелике, на 30 гостей. На вінчання до церкви пара йшла пішки. Хоч і немала відстань з «села» до центру, але так уже було прийнято. В подружжя народилося двоє дітей: Валерій і Марія. В праці, сімейних клопотах пройшли роки спільного життя. Пролетіли, як каже шачанка, і вже от п’ятий рік, як немає чоловіка Антона Наумовича, відійшов у вічність.

Катерина Феодосіївна звикла багато працювати,  бути постійно в русі, не ходити, а бігати. Недарма один чоловік дав їй прізвисько «Скутєр», бо ходить швидше, як він їздить велосипедом! Зараз діти не дозволяють їй фізично працювати, бо навантаження в її віці може погано вплинути на стан здоров’я.

«А мені так хочеться в поле, до праці!.. А бодай тебе – кажу до своєї знайомої, яка не хоче жити і чекає своєї смерті. Їсти є що, всі вдягнуті, взуті, пенсію платять. Тільки проси в Бога здоров’я і радій кожному дню», – запевняє Катерина Феодосіївна.

Життєвої енергії в довгожительки з Шацька – повні вінця. Звісно, активність у 88 уже не та, що кілька десятиліть тому, але сидіти в хаті склавши руки вона не хоче. Дуже любить ходити на концерти і культурні заходи до місцевого закладу, на які її особисто запрошує Ніна Вирович, директорка міського Будинку культури.

Все своє свідоме життя бабця Катерина співала: вдома, в полі, на весіллях.

«Їдемо до сіна за 20 кілометрів – цілий віз людей. Співаємо всю дорогу! Важке тоді було життя, а пісня згуртовувала, додавала сил», – розповідає.

6

Катерина Феодосіївна знає багато пісенних творів, чим не раз приємно дивувала поціновувачку народної творчості Ніну Вирович. Щоб передати ці пісні прийдешнім поколінням, Ніна Федорівна записує їх виконання на відео. Сидіти в будинку культури серед розмаїття вишиванок у гарному національному вбранні і демонструвати в піснях унікальну співочу культуру українців – це було для Катерини Хом’як незабутньою подією. Автентичні, самобутні твори «Ой, вийду я на долину», «В мене батько, як цвіт», «У полі береза», «Кому я, бідна, пожаліюсь», «Мала мати єдну дочку», «Вийшла заміж молодою» у її виконанні – це подих віків, духовний зв'язок багатьох поколінь, те, що називають душею України.

…В день народження Катерина Феодосіївна зустрічала на порозі своєї хати бажаних гостей – народний ансамбль Шацького МБК «Молодички». Співачки вітали іменинницю піснею, бажали їй здоров’я, Божого благословення і щедрого довголіття. Поважна довгожителька щиро дякувала їм за чудовий подарунок, приказуючи, що радіти життю, усміхатися і чути українську пісню – це великий дар, за який вона не перестає дякувати Богу.

Мирослава ЦЮП’ЯХ