І художник, і різьбяр, і столяр – самородок зі Світязя

25 Листопада 2020, 19:00

4660

Він з дитинства любив малювати. Аби не завжди виконувати шкільні уроки, при будь-якій нагоді мав на меті «відмазатися» своїми, не по роках хорошими рисунками.

Народився Андрій Арсентійович Геренчук в селі Світязь, звідки й були його батьки, де й живе донині. Виріс у сім’ї простих колгоспників, а мати, Пелагея Панасівна, читати зовсім не вміла. Пам’ятає Андрій з дитинства, коли приходили свіжі газети, то батько, Арсентій Адамович, завжди читав для матері всі новини. А вона того часу або пряла, або ткала килимки своїми руками на величезному станкові.

Звідки був дар до малювання, того вже Андрій Геренчук не пам’ятає, хоча, можливо, й від батька, який не хизувався своїми малюнками, проте любив цю справу. А коли потрібно було щось написати, то в обох були такі прекрасні одинакові почерки, ніби в справжніх художників.

Андрій Арсентійович – самородок, ніде не вчився, ні в якій художній школі, тим паче в інституті. Десь після п’ятого класу хотіли віддати його батьки до художньої школи до Києва (бо на той час у Радянському Союзі ніхто й не знав, чи ще десь, крім столиці, можна було навчатися). І всі документи підготували та малюнки, і надіслали те все рекомендованим листом. Але то було далеко, пошта йшла довго – і ці документи надійшли із запізненням, група була набрана. Так, мабуть, і не судилося далі вчитися. Аби всі бачили той не вивчений, а даний Богом дар до малювання.

Він змалечку вже підробляв своїми малюнками, допомагаючи батькам. Любив писати «Трьох богатирів» на фанері, за що сусіди давали для матері аж цілого рубля (на той час за нього можна було купити шість буханок хліба – авт.).

Працював Андрій Геренчук і в художній майстерні міста Любомль, і на турбазі «Шацькі озера», і в Шацькому природному національному парку. І де тільки не пробував своє вміння: в його трудовій книжці вже й місця немає на нові записи. За радянських часів всі його плакати в місті Любомль «майоріли» портретами Леніна та написами про «світле майбутнє». На турбазі, що біля озера Світязь, в бібліотеці на той час все було в плакатах з намальованими тваринами. А в рідній Світязькій школі в класі української мови та літератури зі стін на учнів «споглядали» портрети відомих митців з їх не менш відомими творами.

У сімейному доробку довго зберігався «дембельський» альбом, де теж майже кожна сторінка була розмальована єфрейтором Андрієм. Такі альбоми він малював кожному солдатові зі своєї роти, за що, відповідно, був звільнений не з одного чергування.

А коли мав одружуватися та просити руку й серце в Світлани Антонівни, то не просто словами, а написаним для неї її власним портретом.

Свої роботи він залишив у батьківській хаті, у своїх двох сестер, Люби та Анни, в своїй домівці і, звичайно, у всіх, хто йому замовляє. Серед найкращих – «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» з 1982 року, «Утро в сосновом бору» (про ведмедиків), «Тайна вечеря», «Три богатирі» та й не один портрет, пейзаж чи натюрморт. Картина «Запорожці…» побувала не на одній виставці в Шацькому районі. А сусідські дітлахи, які приходили гратися до хати Андрія Арсентійовича, вибирали кожен собі того красеня-запорожця з картини. А за найвродливішого дівчата ледве не сварилися, такий він був справжнісінький!

Деякі його роботи можемо спостерігати і в храмі Петра і Павла села Світязь, зокрема, зображення чотирьох ангелів майже під куполом. І на приміщенні рятувальної станції, де на всю зовнішню стіну красується рідне озеро Світязь.

Його ікони святих апостолів є в храмі Вознесіння Господнього у місті Любешів на іконостасі, є ікони в селі Лахвичі цього ж районного центру. Він своїми руками вирізав і намалював Розп’яття Христове, яке купили до церкви Апостола і Євангелиста Іоанна богослова в село Невір Любешівського району.

Але не тільки в малюванні він себе проявив, а й в різьбі по дереву, в столярних роботах. Неодноразово він різьбив для людей оленячі голови (які перед тим, звичайно, ще й треба було точно намалювати), і гойдалки, і будь-які вивіски, букви яких не просто написані, а кожна виведена різцем. Особливої уваги, мабуть, заслуговують власноруч вирізьблені фігури шахів. Оскільки до цієї гри Андрій Геренчук ставиться по-особливому. На тих чемпіонатах по шахах, в яких він брав участь, йому не було рівних. До цього привчив також свого сина Андрія, який коли-не-коли зараз може обіграти свого батька-наставника.

Коли ви зайдете до будинку Андрія Арсентійовича, то побачите, що все, яке там вирізьблене чи намальоване, він зробив своїми руками. Звичайно, поряд з чуйною і люблячою своєю «половинкою» Світланою Антонівною, з якою виростили двох дітей, Олесю та Андрія. А зараз тішаться трьома внуками: Богданом, Іванкою та Ксенією.

25 листопада в Андрія Геренчука – ювілей, йому виповнюється 65 років. Але жартома він їх не сприймає і не вважає себе старим дідусем. Тому вся його велика родина й надалі бажає йому великого та міцного здоров’я, нехай в душі завжди буде 30, 40 чи 50 (як він себе й почуває). І нехай примножує свій талант на користь своїй сім’ї та всім оточуючим людям.