Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Родина лікарів зі Львова на Шаччині знайшли куточок для «реанімації душі»

17:15 22.11.2020
5070

Чимало мешканців міст, особливо великих, хоч інколи замислювалися над тим, як добре жити у віддаленому від міської метушні селі. Де тихо та затишно, немає заторів і розпеченого під літнім сонцем асфальту, а навкруги - багато зелені та водойм. Тут можна побути самим собою, дати волю особистим захопленням та уподобанням, почерпнути силу-силенну природної енергії.

Одного разу таке ж питанням постало перед львів’янкою, дитячим нефрологом, доктором медичних наук, Наталією Сергіївною Лук’яненко. Лікарка у шостому поколінні, донька відомого професора Львівської політехніки фізика-хіміка Сергія Чучмарьова, ще дитиною приїздила разом з батьками та братом відпочивати на озеро Пісочне. А 13 років тому разом з чоловіком Олександром придбала у власність невеликий будинок у селі Острів’я. Сталося це після поїздки на Шаччину в 2007 році. Відпочинок з сім’єю рідного брата у цьому мальовничому селі вдався на славу та залишив по собі незабутні враження. Прогулянки по лісі, посиденьки біля багаття, катання на човні озерним плесом – усе це дарувало відчуття тихого людського щастя. Мабуть, сама доля привела в один із цих днів місцеву жительку Оксану, яка повідомила, що тут продається невеликий будинок.

- Ми ніколи й не думали купувати нерухомість у віддаленому волинському селі, тим паче, що на це потрібні були чималі кошти. Але як то буває, коли щось презентують і просять не купувати, а лише подивитися, так сталося й цього разу. І аби не бути аж надто категоричними, погодилися оглянути будівлю. Оскільки у цій хаті жила жінка на ім’я Параня, то і житло називалось «параніним». Щойно ми ступили на подвір’я, як до мене прийшло якесь дивне відчуття, дежавю, що я вже десь бачила це місце. Кожен кущ, дерево, що росли навкруги, здалися доволі знайомими. Душу охопило таке відчуття, ніби я це бачила уві сні, а можливо, навіть десь у іншому вимірі . Бо якщо вірити у переселення душ, то не виключено, що саме тут я мешкала в минулому житті, – ділиться пережитими емоціями Наталія Сергіївна.

Ця подія швидко розчинилася у масі нових вражень та емоцій, адже львівські гості продовжили знайомитися з поліською місцевістю та її жителями. Острів’яни, дізнавшись, що у село прибула сім’я лікарів, почали звертатися з проблемами щодо здоров’я своїх діток. Адже до обласного центру складно дістатися, та й коли ще випаде нагода отримати консультацію у доброго лікаря!

Коли до Наталії Лук’яненко зверталися за допомогою місцеві мешканці, вона багато розмовляла з селянами та цікавилася їх життям. І на той час відзначила про себе, що з острів’янами надзвичайно приємно та легко спілкуватися, і вони більш щирі та відкриті для цього, аніж більшість львів’ян. Для пані Наталії це стало особливою терапією, яка з її професійної точки зору отримала назву «реанімація для душі».

Вікенд закінчився, і сім’я лікарів повернулася до напружених ритмів великого міста. Але кожен з них ще довго перебував думками в Острів’ї. Подальший розвиток подій можна описати саме так.

Ранок. На кухні львівської квартири снідають двоє людей: чоловік та жінка. Між обома нависло напружене мовчання. І раптом їхні погляди зустрілись.

- Про що ти думаєш? Про те ж саме, що і я? – запитав чоловік.

- Так. Мене вже другий тиждень не полишають думки про будинок в Острів’ї, – з полегшенням поділилася думками жінка, відчуваючи взаєморозуміння.

Через певний час знайшлися кошти на придбання нерухомості й дорога вже не здавалася такою далекою, адже «реанімація для душі» потрібна будь-якій людині, от тільки кожному своя.

- Тепер на великі релігійні свята, у період відпустки або навіть тоді, коли є потреба підлікувати душу й тіло, в затишній острів’янській хатині збирається уся наша родина. І, коли довгий час не вдається сюди дістатися, то ми, а зокрема, діти та онуки, починаємо сумувати за цим райським куточком. Сумує за сільським обійстям й пес чудернацької зовнішності Йорік, що має тутешнє коріння, – з теплом у голосі розповідає жінка.

Саме тут рідні Наталії Лук’яненко задовольняють свої духовні потреби, реалізовують інтереси та можливості, черпають натхнення для подальшої медичної діяльності. У сільській місцевості можна дати волю своїм захопленням та уподобанням, активним видам відпочинку, тощо. Усе це зміцнює взаємини батьків, дітей, онуків та робить їх щасливими.

- Щодня працюю до повного виснаження, оскільки, окрім роботи професора-консультанта в обласній дитячій клінічній лікарні «ОХМАТДИТ», ще займаюся викладацькою діяльністю на посаді професора у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького, та будучи доктором медичних наук завідую відділенням клінічної генетики в ДУ «Інститут спадкової патології НАМН України». Тому, звісно, потрапивши в Острів’я – просто відпочиваю. Хоча, трохи набравшись сил, продовжую лікувати малих та дорослих. Я роблю це безкоштовно, і так безкорисливо допомагати людям навчаю свого сина, лікаря-хірурга Костянтина та невістку, пульмонолога Олену. Добрі люди за власним бажанням віддячать тим, чим багаті я багато в житті зробила хорошого та прийняла багато правильних рішень, але придбання звичайної сільської хати в Острів’ї – це найкраще і найправильніше з усього, що я зробила. Бо так люблю природу цього краю, що тішуся кожним достиглим плодом свого саду, розквітлою квіткою на клумбі та від радості цілую гриби, які знаходжу в місцевому лісі, розповідає про життя у селі Наталя Лук’яненко.

Людмила Максимчук








Коментарі
Загрузка...
26 січня
Сьогодні
Вчора
24.01.2021
23.01.2021
22.01.2021
21.01.2021
20.01.2021