Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Сотні кілометрів на квадроциклі і ночівля в горах: шачанин розповів про екстремальну подорож у Карпати

13:32 19.11.2020
4268

Тиждень у Карпатах і 213 подоланих на квадроциклі кілометрів по бездоріжжю… Для мандрівника з Шацька Віталія Корнелюка це був не просто релакс у горах, а сім днів вибухових емоцій та неймовірного екстриму.

Про це пише газета «Новий погляд+».

Шачанин ходить у гірські походи, перевіряючи себе на міцність, понад 30 років. Альпініст другого розряду побував на Ельбрусі (висота 5642 м) та інших піках Кавказу, підкорив усі вершини Українських Карпат. П’ять років тому в пошуках нових відчуттів він сів за кермо квадроцикла. Відтоді проїхав Свидовецький, Боржавський і хребет Красна Карпатських гір, а цьогоріч, у жовтні, кількаденний маршрут мандрівника проліг до полонини Руна – величезного плато, що здіймається на 1 482 м над рівнем моря і простягається на 15 км у довжину.


«Чому на квадроциклі? Бо цей транспорт легко долає важкопрохідні ділянки, їде по горах, лісових хащах, річках і болотах. За порівняно короткий час можна дістатися до мальовничих високогірних місць, подолавши купу перешкод і відчувши при цьому неймовірний драйв від потужного сплеску адреналіну. Хоча, зізнаюся, подорож на квадроциклі важча, як пішохідна. Постійна напруга, зосередженість, увага на дорогу. Там – камінь, дерево чи гілка, в іншому місці – яма. Не відволічешся ні на секунду. Як тільки втратиш пильність, транспорт може перекинутися – в моїй практиці були такі випадки», – розповідає Віталій Іванович.

Цьогорічна подорож Закарпаттям для пана Віталія і його сина Вані розпочалася з Мукачевого. Квадроциклом вирушили в напрямку Бобовища, Грибівців, Верхньої Визниці. Помилувалися неймовірної краси річками Визниця та Шипіт і вирушили на Руну. Їхали не комфортними шляхами, а по бездоріжжю, тому вистачало всього: екстриму, перешкод і реальних небезпек. Довелося об’їжджати великі валуни, глибокі ями, звалені дерева, долати крутий спуск. Траплялося, що їхали вночі, збивалися з правильного шляху.

«Щоразу після таких поїздок обіцяю собі, що вибиратиму маршрут з хорошими дорогами, аби зменшити ризик і не «добивати» квадроцикла. Але насправді не уявляю подорожі без пригод і драйву, бо це направду круто! Беру приклад з відчайдушних і безстрашних гуцулів, які, не шкодуючи транспорту, на шаленій швидкості мчать пів метровою стежкою вздовж урвищ», – не приховує захвату шачанин.


11-річний син Ваня не перший рік розділяє з татом всі складнощі гірських походів. Більше того, він добре водить квадроцикл, а в останню подорож самостійно проїхав за кермом до 30 км. У мандрівках Віталій Іванович повністю підлаштовується під сина. Каже, якби не Ваня, то рухався б швидше, але був би і менш обережним. Хлопчику подобаються походи, ночівля в наметі, смачні вечері і захоплюючі розмови про насичені емоціями дні в горах. А цього року він проявив себе як справжній мужчина: в темну пору доби сам сходив до джерела по воду. Батько каже, що пишається сином!

По дорозі на полонину мандрівники заїхали на водоспад Воєводин, який розташований у важкодоступному місці карпатського лісу, тому й туристів біля нього майже немає. Величний, один з найкрасивіших в Україні, вода в ньому падає з 24-метрової висоти з великим шумом. На місці влаштували фотосесію, зйомки з дрона, аби увічнити для себе це диво природи, особливо гарне в осінню пору.

До вершини Руна прокладена дорога, бо колись там працювала радіолокаційна станція і розташовувались воєнні бункери. Сьогодні від укріплень залишились руїни. Та всюдихід мандрівників із Шацька вів їх не по шляху, а по бездоріжжю.


«До речі, запастися пальним на весь маршрут неможливо, бо на квадроциклі просто немає для нього місця. Адже ми веземо рюкзак, харчі, туристичне спорядження… Крім того, витрата бензину на гірських шляхах у декілька разів перевищує реальну потребу. По рівнинній місцевості можемо проїхати 70 км, а по гористій з перешкодами – орієнтовно 35», – Віталій Іванович розповідає про проблеми, з якими стикнувся.

На полонині Руна, куди батько з сином таки доїхали, лежав сніг і дув сильний вітер. На вершині довго не затримувалися, а вже наступного дня майнули до озера Комсомольське. Біля невеликої лісової водойми був день відпочинку. Ваня вдосталь накатався на квадроциклі, тато багато фотографував і знімав відео.

Загалом мандрівники три ночі спали в наметах: добре, що мають хороші спальники, які витримують 5 градусів морозу, тому не змерзли. Сніданки й вечері готували на газовому пальнику. Запитую, які ж страви популярні в горах? Віталій Корнелюк називає кашу, макарони, приправлені підсмаженим в’яленим м’ясом «шовдарь». Цей гуцульський делікатес придбали в Мукачевому, смачний, ситний, калорійний, а головне – довго зберігається і не псується. Готували їсти і варили чай зазвичай ввечері, в обід могли перекусити канапками чи шоколадом. Воду для страв чи споживання брали з джерела чи річки, вона там кришталево чиста.


«Загалом наша мандрівка вдалася. Я дуже переживав, що ми вирушаємо в гори на одному квадроциклі. Найкраще – це груповий виїзд, на двох-трьох всюдиходах. Коли один перекидається чи потрапляє в іншу непередбачувану ситуацію, то інший його витягає. Добре, що під час нашого походу нічого такого, з чим би самі не могли справитися, не трапилося», – розповідає мій співрозмовник.

Віталій Корнелюк каже, що гори для нього – це наркотик у хорошому значенні. Скільки б походів не було у його житті, завжди є велике бажання і нестримна потреба організовувати нові, знов і знов відчувати енергію гір, падати з ніг, вставати, йти до мети і досягати її. І хоча післясмак останньої мандрівки ще свіжий і яскравий, шачанин вже планує наступні.


Серед задумів – поїздка в район Горганів – гірського хребта, вкритого камінням, або за маршрутом село Богдан – полонина Щавник (1600 м) – місто Чернівці. Останній приваблює екстремальними болотистими спусками і підйомами. Також пан Віталій хоче здійснити піший похід на карпатську вершину Довбушанка (1754 м), складну, кам’янисту, чимось схожу до кавказьких.

Гори кличуть, манять, запрошують випробувати власні сили, відчути свободу і торкнутися неба. Людині, яка полюбила гори, цього кличу не позбутися ніколи. Тому в добру путь!


Мирослава ЦЮП’ЯХ

Коментарі

Світлана

13:16 20.11.2020

Сумно. Зворотня сторона медалі захвату від пригод - порушення режиму тиші для фауни, гамір та вихлопи від мотору, ерозії земель, майже защораз прокладаються нові дороги, отже, потерпає і флора... Ні, не знали. Екологія? Ні, не чули.
Довбушанка - це гора в природному заповіднику, яку з туристичною метою заборонено (!) відвідувати. Та хіба закон для того, щоб його дотримуватися?

Fr

21:22 28.11.2020

Співчуваю. Заздрість не робить людину щасливою. Завідуйте мовчки.

Fr.

21:27 28.11.2020

Співчуваю. Заздрість не робить людину щасливою. Заздріть мовчки пані Світлано.

Загрузка...
2 грудня
Сьогодні
Вчора
30.11.2020
29.11.2020
28.11.2020
27.11.2020
26.11.2020