Гула велика машинерія – як працював швейний цех Шацького промислового комбінату

Тридцять п’ять років віддала шачанка Ольга Никифорівна Сидорук Шацькому промисловому комбінату і була однією з перших його працівниць. Вона пройшла нелегкий шлях від звичайної робітниці до керівниці швейного цеху.

Для цього багато працювала, їздила на курси підвищення кваліфікації до Києва, Харкова, Кременчука, заочно здобула освіту техніка-плановика в Ірпінському індустріальному технікумі. Та, незважаючи на усілякі труднощі, в Ольги Никифорівни залишилися хороші спогади про цей період життя, - пише газета «Шацький край».

Ще змалку вона навчилася шити від мами Марії, яка мала швейну машину і самотужки опанувала це ремесло. Дівчина народилася та зростала у селі Хрипськ, і коли туди дійшли чутки, що у Шацьку відкрилось невелике промислове виробництво, яким керував Іван Якимович Ковальчук, вирішила влаштуватися на роботу.

4

Це був 1968 рік. Ольга прийшла на підприємство разом з мамою, адже двом легше було доправити власну швейну машину «Подолку». З таким «багажем» приходила працювати не одна швея. Наладчик цеху Павло Іванович Приймук допомагав кожній з них облаштувати своє робоче місце та привести до ладу машинки. Отак і розпочалися перші трудові будні молодої швачки.

-Працювати було нескладно, через невеликий асортимент виробів (чоловічі труси, дитячі байкові костюми, фартухи, серветки, робочі рукавиці ) та помірні показники плану. При виникненні складнощів у робочому процесі можна було розраховувати на мудрі підказки завідуючого цеху  Антона Ярмака та Павла Приймука.

3

Приблизно через тиждень цех обладнали невеликою кількістю електричних машин, серед яких були й оверлоки. Дотепер пам’ятаю, що перед тим, як сідати за цей потужний апарат Павло Іванович суворо попереджав: « Дивись, будь обережна, бо як підложиш під голку пальця, то так його і пришиєш ». Ґудзики та інші дрібні деталі ще певний час доводилось фіксувати руками - пригадує початки роботи моя співрозмовниця.

З кожним роком виробництво розширювалось і з’являвся новий асортимент виробів. Зокрема, впровадили пошиття постільної білизни, нічних сорочок, спецхалатів, синього та білого кольорів, тощо. Технології виготовлення спецодягу Ольга Сидорук разом  із Галиною Сімон навчалися на курсах у Харкові, а згодом передали свій досвід робітницям цеху. У дружньому колективі жінки повсякчас навчали одна одну, а при потребі - допомагали, особливо молоді. Кількість працівниць збільшилася від 20 до 40. Увесь колектив налічував 6 бригад, які працювали в дві зміни. Окрім швейного цеху, функціонували ще закрійний, промірочний та прасувальний.

3

5

Аби зняти м’язове навантаження та покращити фізичний стан працівниць, керівництво зобов’язувало їх виконувати десятихвилинну зарядку, яку проводив Володимир Федчишин.

Контролери, в свою чергу, проводили жорсткий контроль якості готової продукції, керуючись державними, міждержавними і галузевими стандартами.

«Пригадую одну працівницю, яка досить часто допускала похибки у шитті: нерівність швів та інші дефекти. Якось вона таким чином зіпсувала чималу кількість чоловічих трусів. Тож змушена була скласти недосконалі вироби в мішок та нести додому. Там розпорювала і знову приносила на роботу, аби виправити недоліки. В інакшому випадку - не встигла б виконати план – розповідає, посміхаючись пані Ольга.

Готовими виробами швеї самостійно заповнювали вантажний ліфт. Він доправляв продукцію в прасувальний цех, а згодом її запаковували у спеціальні марлеві мішки, на яких клеїли етикетку.

Коли після заочного навчання дирекція промкомбінату перевела Ольгу Никифорівну на посаду майстра, робота стала більш складною та відповідальною. Повсякчас ставилися вимоги щодо виконання плану, опрацювання великої кількості документації, достойної зустрічі представників обласних перевірок ( між іншим, шацькі швеї  виконували не лише свій план, а й план майстринь Луцького підприємства. – Авт. ). Ольга Никифорівна зізнається, що з документами, які не встигала опрацювати на роботі та приносила додому, навіть допомагав наводити лад чоловік Петро. Отак вечорами, які плавно переходили в ночі, разом відслідковували збут матеріалу та швейної фурнітури (ниток, ґудзиків, гумок, тощо). Згодом до цеху направили ще двох майстринь - Ольгу Ковальчук та Надію Гнатюк. І вже тоді навантаження зменшилось.

3

На посаді начальника цеху Ольга Сидорук мала разом з любомльським відділом і так званими «надомніками» 350 підлеглих. В домашніх умовах працювали жінки таких населених пунктів, як Згорани, Полапи та Пульмо. Їх забезпечували кроями, а готову продукцію забирали на підприємство. Тож за таких обставин слід було проявляти терпіння та взаєморозуміння, виважено та толерантно ставитися до людей.

Тяжкі робочі будні працівників Шацького промислового комбінату прикрашали заходи до усіляких свят, де були конкурси, розваги, лотерейні розіграші, танці та інше.

Людмила Максимчук

4

2

4