Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Гула велика машинерія: сувенірна продукція шацьких майстрів

11:50 16.10.2020
1924

Як місцеві майстри виготовляли сувеніри у Шацькому промкомбінаті розповів Микола Жипа.

Шачанин Микола Жипа влаштувався на роботу у 1975 році, аби разом з іншими працівниками лозо-сувенірного цеху виготовляти естетичні та корисні речі для побуту. Чоловік мав художні здібності і захоплювався живописом. У цеху спершу оволодів технікою лозоплетіння, а згодом почав працювати з деревиною, адже ця справа найбільше припала йому до душі.

У сувенірному відділі виготовляли з дерева шкатулки, різноманітні фігури орлів, ведмедів та інших представників фауни, а також різьбили картини. Окрім цього виконували й спецзамовлення. Вироби на природничу тематику користувалися попитом, зокрема, у керівництва профспілки тодішнього Шацького лісного технікуму, яке закуповувало їх у якості подарунків своїм працівникам. Цю сувенірну продукцію також дарували з нагоди усіляких свят і робітникам промкомбінату.


Шкатулки спершу майстрували прості, квадратної та прямокутної форми, з примітивними візерунками. Цю справу започаткував Калістрат Голядинець, а продовжив - Адам Мазурок, побувавши на курсах у селі Микулинці Тернопільської області. Увесь свій досвід він передав іншим п’ятьом працівникам чоловічого колективу. Згодом до них приєднався Микола Сиротюк. Він запровадив у виробництво більш складний дизайн цього виробу, адже під час навчання у мистецькому виші західного регіону оволодів технікою закарпатських майстрів сувенірної продукції.


Тонкощів нанесення орнаменту та фарби навчав художник-різьбяр з Луцька, який одразу ж привозив із собою готові розробки (ескізи). Їх тематика мінялася відповідно до усіляких державних свят.

У бригаді існував поділ праці: одні різали заготовки, інші – їх шліфували. Готові деталі з’єднували шкантами (стрижні циліндричної форми, кінці якого мають невелике загострення), фіксували спеціальною клейковиною та закладали у прес. Окрім цього, процес вимагав ще багато дрібної роботи. Врешті-решт готовий виріб оздоблювали та покривали лаком з певним відтінком.

Картини різьбили на грубій фанері та спилах беріз за допомогою різців, стамесок та інших інструментів. Також практикували виготовлення гравюр. На них були відображені етюди місцевої природи, дикі звірі, сцени з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та інше.

Микола Жипа розповідає, що найбільше любив працювати з деревиною, виготовляючи орлів та фігури інших тварин. У цьому була якась магія. Процес лакування проходив у спеціальному приміщенні котельні. Вироби занурювали у рідину та підвішували, аби та рівномірно стікала. Невелика площа кімнати не дозволяла знаходитися там довгий час, адже одразу відчувався шкідливий вплив лаку. Для виготовлення цієї та іншої продукції працівники самостійно заготовляли деревину, здебільшого липу.

У роботі слугувала невелика циркулярка, лобзик та шліфувальна машина. Бувало, що майстрі отримували порізи рук та ніг, адже різьбили не лише на столі, а на спеціальних матрацах, які клали на коліна. Гострі стамески навіть через захисне покриття могли травмувати ноги. Звичайно ж, у такому випадку потерпілому надавали медичну допомогу. Проте, тішила достойна оплата праці, а у тихій атмосфері можна було доволі наговоритися про життя та посміятися з кумедних бувальщин.

Робота проходила під керівництвом майстрів сувенірного цеху Олександра Кубая та Володимира Солов’янчика. Відділ технічного контролю очолював Григорій Фалюш.

-Якось ми разом з моїм колегою Василем Шевчуком працювали над спецзамовленням – дерев’яним ведмедем, символом Літніх Олімпійських ігор 1980 року. Він мав бути майже метрової величини та чітко відтворювати кумедного героя, який стоїть на задніх лапах з піднятим факелом та рисами, притаманними спортсмену. Його також розмальовували фарбами та покривали лаком. А мої колеги різьбили таке зображення на поверхні шкатулок.

Виріб відправили спочатку до Луцька, а згодом до столиці. За це ми отримали премії, розміром у 50 карбованців та подарункові рибальські набори.

Про творчу роботу у колі дружнього колективу завжди пригадую, як про найкращі моменти свого життя, - додав на завершення розповіді мій співрозмовник.

Людмила МАКСИМЧУК





Коментарі
24 жовтня
Вчора
22.10.2020
21.10.2020
20.10.2020
19.10.2020