До сторіччя Костянтина Чеснокова: спогади про великого вчителя. ЧАСТИНА 3
-
-
>
-
>
-
>
398
Закінчення.
Початок:
До сторіччя Костянтина Чеснокова: спогади про великого вчителя. ЧАСТИНА 1
До сторіччя Костянтина Чеснокова: спогади про великого вчителя. ЧАСТИНА 2
Життєва цікавість
З дитинства Кості були цікавими різні сфери життя, він ріс спостережливим і допитливим. А в дорослому віці він міг з таким інтересом розмовляти з якимось інженером та настільки глибоко вникати в дрібні характеристики описуваного процесу, що збоку видавалось – це точно знавець у цій галузі. А як він загорався азартом, коли зустрічав спеціаліста льотної справи й обговорював з ним тонкощі польоту, новинки в галузі авіації. Таких співрозмовників йому явно не вистачало. У понад 90-літньому віці він настільки зацікавився дронами й так заглибився в їх будову та характеристики, що видавалось, ніби сам збирається приступити до їх конструювання.
Йому було цікаво детально вивчати історичні події, обмінюватись думками з істориками-професіоналами та любителями, підтримувати їхні думки або сперечатись, відстоюючи власну думку. Бо вважав, що на історії лежить печать суб'єктивізму й призми актуального часу. Він зібрав велику бібліотеку робіт відомих істориків. Серед них – повне видання творів Грушевського, Яворницького, праці Креп'якевича, Антоновича, Костомарова, Куліша, Аркаса, Субтельного та багато інших. У своїх розмовах чи міркуваннях часто він цитував їхні судження.
Читайте також: Шацьк: представники влади привітали ветерана з 95-річчям
А що вже говорити про педагогічний процес, в який він глибоко вник як у практиці, так і в теорії та постійно знаходився в пошуку нових ідей!
Він просто кохався в класичній літературі. Прочитані твори, герої, їхні вчинки назавжди залишались в його пам'яті й при нагоді він любив влучно, для більш чіткого уявлення, порівняти подію чи людину з обставинами чи героями літератури. Тобто подивитись поглядом Гоголя (особливо ним обожнюваного), Чехова, Остапа Вишні, О. Генрі та ін. Він погано запам'ятовував вірші, але любив їх слухати. Для багатьох це може видатись дивним, але за натурою він був романтиком, сам писав вірші.
Костянтин Петрович успадкував пануючий у батьківській сім'ї культ книги. Ще будучи школярем, він всі дрібні заощадження витрачав на купівлю книжок. І таке захоплення книгами супроводжувало все його професійне життя. Читання художньої та мемуарної літератури, періодики стало його основним заняттям на пенсії. Напевно, ніхто так ретельно не вичитував місцеву газету «Шацький край», як він. Його цікавили в ній усі події, котрі стосувались Шацького району, радували згадки про знайомих людей.
Тому коли він втратив зір, це стало для нього справжньою трагедією. Бо позбавився улюбленого заняття, вікно, через яке він дивився на світ, зачинилось. Не міг він уже й переглядати кінофільмів. На допомогу приходили рідні та доглядачка. Й за це він був безмежно їм вдячний. Можна позаздрити увазі, з якою він слухав будь-який текст, часто вловлюючи нюанси, яких не помітив той, хто читав. Цікаво, що останньою книгою, яку він попросив перечитати, була книга про Дон Кіхота, наївного і непристосованого до життя ідальго. Йому був симпатичний цей герой своєю відкритістю до людей та прагненням допомогти стражденним. І в чомусь він нагадував його самого, що теж часто наївно вірив у чесність людей.
Читайте також: Звання національного лідера зобов'язує мене бути чесним і порядним – Костянтин Чесноков
Проте він не був книжним «сухарем». Любив відвідувати музеї. Мав широке коло уподобань в класичному живописі. Мікеланджело, Ботічелі, Рембрант, Репін, Суріков, Крамськой, Ге, Куїнджі, Айвазовський і ще багато інших митців заворожували його своїм мистецтвом. Він міг довго розглядати експоновані в музеях полотна й акцентуватись на тих маленьких деталях, через які художник прагнув передати сутність твору. Була це вроджена спостережливість та інтуїція чи вироблене книгами уміння – залишається невідомим.
А скільки радості та задоволення приносили йому театральні вистави будь-яких жанрів: драматичні, оперні, опереточні, балет. Він не пропускав жодної можливості відвідати знамениті театри або трупи, в складі яких були видатні актори, співаки, прими балету.
Його цікавили психологічні сторони людських відносин. Спостерігати людей, брати участь у поєднанні їхніх доль часто бувало цікавіше та відчутніше, ніж поринути у книжний світ. Події людських життів, метаморфози відносин часто застрявали в його голові, спонукаючи до роздумів.
Він завжди серйозно ставився до тих хобі, які в нього з'являлись. Чого тільки варте виноробство. Купа книжок про вино, десятки бутлів з різними видами ягід, з «водяними замками» і уже без них, десятки ярличків з позначками ступеню та роками дозрівання вина. А потім тривалі дигустації з товаришами, розбавлені різними житейськими історіями про вино, його якості та наслідки.
Читайте також: 96-річний житель Шацька – про виноград, вино і здоров’я
Особливо його цікавила оточуюча природа, її дивовижні прояви, краса лісів, озер, річок. На Волині він почав збирати гриби і дуже захопився цим заняттям.
А загалом любив мандрувати пішки й милуватись краєвидами та при цьому розповідати якісь цікавинки, які спостерігав, чи про які дізнався із книжок. Цікаво з ним було розглядати нічне зоряне небо. Він показував і розповідав про сузір'я, походження їхніх назв, легенди, про те, коли з'являються й як обертаються навколо полярної зірки. Затемнення сонця та місяця, метеоритні дощі та інші природні явища не обминали його уваги, й він залучав інших до їх спостереження.
Він був затятим туристом. Щоліта їздив в різні далекі та близькі краї. Побував на ділі в усіх областях України, на узбережжі Криму, в Середній Азії, Прибалтиці, Росії, Білорусі, Закавказзі. Із зарубіжних країн він ознайомився з Польщею, Болгарією, Югославією, Фінляндією. Він умів підмічати національні особливості різних народів, знав купу байок про грузинів, вірмен, узбеків, казахів, прибалтів, фінів. Особливо смішними були габровські анекдоти, вигадані самими ж габровцями про їхню скупість.
Світ цікавив його своїм неперевершеним багатством і він теж був цікавий йому.
Читайте також: П'ять вишиванок Костянтина Чеснокова
Комунікабельність
Інтерес до людей, їхніх занять і доль викликав у Костянтина Петровича потребу у спілкуванні, й воно стало його стихією. Можна сказати, що коло тих, з ким він хотів би спілкуватись і спілкувався, було безмежним. В його оточення потрапляли зовсім маленькі діти, школярі та їхні батьки, учителі, різного рангу керівники – від районного до обласного й всеукраїнського масштабу, від голови райвиконкому до міністра освіти, люди різного віку й різних професій, просто цікаві знайомі та незнайомці, близькі й далекі родичі.
Він міг спілкуватись, так би мовити, в тісному контакті, наодинці або одночасно з широкою аудиторією присутніх. В усіх випадках знаходив відповідні співрозмовнику чи загалу слова, умів поставити запитання та вислухати відповіді. Деякі школярі, переважно шибеники, навіть любили потрапляти на його «хвилю» спілкування й згодом, в дорослому житті, продовжували підтримувати з ним дружні зв'язки, весело згадуючи епізоди такого спілкування.
З-поміж усіх видів спілкування він особливо цінував задушевну бесіду, коли людина розкривала свої переживання та довірялась йому. Цей момент відвертості стосунків ріднив його з людиною, й він назавжди зберігав повагу до неї та її почуттів. І взагалі «повага» – це те ключове слово для означення того, що було основою його спілкування. Уміння вислухати, вловити головне, зреагувати й влучно відповісти, так, щоб співрозмовник його зрозумів – були постійними елементами його комунікування.
В усьому найближчому колі спілкування, а воно під час роботи в школі було доволі широким, він намагався запам'ятати імена та прізвища школярів, до яких, починаючи з дев'ятого класу, звертався на «ви», а також імена та по-батькові дорослих шкільних працівників і день народження кожного. Бо вважав цей день особливим, неповторним, персональним святом. І в цей день вважав за потрібне привітати людину з появою її на світ, з тією радістю, якою вона обдарувала своїх батьків, побажати їй усіляких гараздів.
Він ніколи не забував вітати з днем народження усіх членів трудового колективу школи – від педагогів до техперсоналу. І шкодував, що не здатен був робити таке ж відносно широкого загалу школярів. Звичка вітати з днем народження, як він говорив, «хороших людей» залишилась у нього до кінця життя. Ставлячись з великим пієтетом до жінок, завжди уступав їм місце, подавав верхній одяг та руку для підтрмки, а коли день народження, як він говорив, «дами» припадав на літні місяці, любив дарувати троянди. І взагалі створював враження «галантного кавалера». У першій половині дня, коли в школі відбувались заняття, його аж ніяк не можна було назвати «кабінетним» керівником, усю роботу з паперами він відкладав на післяобідню пору. А тоді на перервах його можна було бачити під час розмов зі школярами, з педагогами в учительській, з працівниками кухні, з техпрацівниками, з кочегарами, тобто всіма тими, хто забезпечував ритмічну роботу складного механізму школи.
Відвідуючи уроки та виховні заходи він обов'язково з учителями займався їхнім аналізом. Усе це носило характер спокійного ділового спілкування. Правда, він міг жорстко поговорити з тими, хто у чомусь порушував норми педагогічної або учнівської етики. Звичайно, траплялись і непередбачувані ситуації, конфлікти, аврали та форс-мажорні обставини. І тоді для оперативної організації виходу із неприємних ситуацій та реалізації прийнятих рішень він застосовував командний стиль у спілкуванні.
Однак ні в якій напруженій ситуації ніхто й ніколи не чув від нього лайливих, а тим паче нецензурних, слів. Він був прихильником і носієм культури спілкування. І дивував тим, що коли «доброзичливці» доносили йому по-секрету якісь сумнівні, чи образливі слова про нього, він ніколи не кидався, як то кажуть, «виясняти відносини», а прагнув в почутому віднайти якийсь позитив й спокійно, по-філософськи відмічав: «Виявляється, люди цікавляться мною», або «Ого, як уявляють мої можливості, це дуже добре» і т. п.
Чи то за високий зріст, підтягнуту статуру, примітні вуса, чи за постійну відкритість до спілкування його, де б він не перебував в компанії людей, завжди обирали керівником. Під час навчання в інституті він був старостою курсу, очолював різноманітні комісії в райвиконкомі, керував групою директорів опорних шкіл області при інституті удосконалення, очолював групи слухачів на різноманітних курсах різних рівнів, обирався головою ветеранської організації, членом правління УТОС. Навіть в різних турпоїздках призначався відповідальним.
І завжди такі обов'язки він виконував сумлінно, легко, без напруження: пропонував якісь творчі підходи, узгоджував плани, повідомляв, передбачав. А з людьми спілкувався природньо з елементами гумору, залучаючи до цього анекдотичні випадки з життя власного та літературних героїв, відомих людей та історичних осіб, яких знав дуже багато.
Читайте також: Ветеран із Шацька отримав подарунки від Національного олімпійського комітету
З ним було цікаво й у звичайній застільній компанії.
Він ніби завжди був на виду й за таку публічність його багато хто знав, особливо в освітній сфері. Любив він гостинно приймати й гостей у своєму домі. Таке бурхливе, але й затребуване життя його не втомлювало, а навпаки приносило насолоду. Бути в гущі людей – це перетворилось на його прагнення.
З віком втрата зору та слуху обмежили коло його спілкування й це дуже його гнітило. Єдиною відрадою залишались телефонні розмови, які тішили його тим, що він чув і розумів співрозмовника та відчував себе повносправним. Тому часто в очікуванні дзвінка він тримав напоготові трубку в руці.
У свій час він багато листувався з друзями, але поволі майже всі вони відійшли у вічність. І розповідаючи про них, він із сумом говорив: «Усіх їх я пережив».
Але радів, що товаришував із значно молодшими за себе людьми, розумів їх і знаходив багато спільного. «Душа ж у людини не старіє, хоч і захована в тлінну та з часом непривабливу оболонку», – любив повторювати він. Спілкування стало смислом його життя й приносило насолоду, наснагу, силу та навіть відчуття молодості.
Післяслово
Читайте також:
На 98-у році помер почесний житель Шацька
Майже сто літ прожив Чесноков Костянтин Петрович. І залишив по собі слід своєю невтомною працею на освітянській ниві та в громадській сфері, своєю повагою до простих, добрих людей, своєю зацікавленістю до пізнання життя. Напевно, не всім подобались його рішення та вчинки, але він завжди прагнув діяти справедливо й чесно, не лукавив, ніколи нікому не заздрив, а навпаки, радів чужим здобуткам й захоплювався талантами інших. І якщо він, як то кажуть, не побудував свій дім, не народив сина, то все ж прожив його недаремно – викопав колодязь власними руками, посадив багато дерев і став прикладом для людей, котрі зрозуміли й оцінили його найкращі якості, його ентузіазм до життя та бережуть пам'ять про нього.
