З раннього дитинства ліс був його стихією: історія ростанського лісника

27 Вересня 2020, 13:15
4214

Олександр Кузьмович Яковініч із села Ростань на лісника ніде не вчився, але пропрацював у лісі 17 років. Саме за його ініціативи створено урочище Венське. Фахівець поділився своєю історією.

Професія лісника – одна з найдавніших і її відлік визначається декількома століттями. Люди, які стоять на сторожі гармонії і порядку в лісовому господарстві, справедливо заслуговують глибокої поваги і високого авторитету. Тому напередодні професійного свята я вирішила поспілкуватися із ветераном лісової галузі Олександром Кузьмовичем Яковінічем, який майже 30 років пропрацював лісником у Ростанському лісництві.

Про це пише газета «Шацький край».

Ще з раннього дитинства ліс був його стихією, адже саме там проводив більшість часу: збирав гриби та ягоди або просто милувався навколишньою красою. З часом любов і потяг до лісу тільки зростали, і Олександр почав допомагати його працівникам. А оскільки у родині були лісівники, то чоловік запевнив, що професія «передалася йому ще й через кров». Затятого природолюба не міг не помітити лісничий Ростанського лісництва Анатолій Євгенійович Леонард. Він був хорошим господарником, педантичним та строгим керівником з німецьким корінням. Окрім цього лісничий непогано розумівся на людях і природженого лісівника «бачив за кілометр». Тому, коли неодноразово зустрічав Олександра, все більше відчував, що з нього вийде справжній професіонал і запросив на роботу. Чоловік був не готовим одразу прийняти остаточне рішення, адже не мав спеціальної освіти, тому й сумнівався у своїх можливостях. Але врешті-решт лісничий розвіяв його невпевненість, суворо промовивши: « Я третій раз запрошувати не буду, на цю посаду вже тридцять заяв написано ».

1

 

Ось так, з 1970 по 1987 рік, Олександр Яковініч не розлучався з лісом. І давав лад на ділянках, що разом складали 600 гектарів.

-Хочу сказати, що професія лісівника є багатофункціональною, важкою та відповідальною справою. Це - охорона лісу, господарські роботи з посіву і насадження, захист від хвороб та шкідників, прокладання лісових доріг, осушення території, планові санітарні вирубки, заготівля і перероблення лісової продукції тощо. Тому, аби у роботі не виникало усіляких проблем, потрібно повсякчас бути на сторожі, все бачити, все контролювати, - зауважив Олександр Кузьмович.

Завдяки наполегливій та старанній праці усе складалося якнайкраще, і за це його поважало керівництво. Директор Шацького учбово-досвідного лісгоспзагу Валентин Васильович Сулько щотижня приїжджав на лісові ділянки, аби проконтролювати обхід лісника Яковініча та щораз відзначав його зразкове господарювання. Окрім цього туди хотілося їхати, адже й дороги були приведені до належного стану.

Чоловік запевняє, що про відпочинок годі було й думати. Чи то негода, чи релігійне свято – з лісгоспу без кінця їхали машини на заготівлю природної сировини. А було, що й на Великдень керівництво направляло підривників та додаткову бригаду лісників, викорчовувати смоляні соснові пеньки. Такого осмолу потрібно було заготовити 50 кубів на рік, хвойної лапки – 80 тонн, берести – 350 кг, лікарських рослин – 150 кг, 3 тисячі віників та сотні пензлів тощо. Скільки потрібно було зібрати чорниці, клюкви, калини й інших ягід, вказувала сезонна врожайність.            

У Ростанському лісництві  майже цілодобово працювала грибоварня, де біля двох котлів робітниці за осінь переробляли 30 тонн сировини. А от березовий сік піддавали переробці на Малоритському консервному заводі, оскільки на той час ще не було свого виробництва. Готову продукцію відправляли до Сибіру, Казахстану та інших куточків країни.

Можливо, мало кому відомо, що консервний цех, який раніше працював на території урочища Венське, був створений саме за ініціативи Олександра Яковініча, якому директор білоруського консервного заводу надав устаткування та порадив відкрити власне переробне підприємство у селі Ростань. Згодом це питання лісничий виніс на обговорення керівництва, завдяки якому раціональну ідею вдалося втілити в життя. Щоправда змінили місце розташування приміщення цеху, адже з Венського до Любомля було значно  економніше доправляти готову продукцію.

А скільки відомих людей та начальства різного рівня приймав лісівник на лоні рідної природи! Мудрий чоловік вмів скористатися нагодою: задобривши гостей смачною рибною юшкою чи впольованими трофеями, зазвичай просив посприяти у вирішенні важливих питань. Якось він наважився розв’язати проблему відсутності вантажного транспорту у лісництві, звернувшись до начальника Головного управління лісового господарства і лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР Бориса Лук’янова. Його старання не виявилися марними і через певний час установа отримала дві одиниці техніки.

1

 

Мій співрозмовник зізнається, що місцеві керівники неодноразово пропонували йому навчатися, аби в подальшому зайняти вищу посаду. Але відсутність професійної освіти не стала на заваді успішної діяльності Олександра Кузьмовича. Він має безліч нагород, серед яких – грамота Міністерства лісової охорони УРСР, і особливо пишається тим, що син Микола продовжив його улюблену справу.

Досвідчений лісівник так само, як колись Анатолій Леонард, навчився одразу помічати у початківцях майбутніх професіоналів.

-Якось на базі нашого лісництва проходила практику студентська група, що налічувала більш, як тридцять осіб. В процесі роботи я спостерігав за ними, а згодом зібрав на галявині та сказав: «Серед вас тут знаходяться лише три справжніх лісоводи» та назвав їх прізвища. Усе так і сталося. А через певний час один з них, що працював на посаді лісничого, приїхав до мене, аби розділити радість успіхів та дізнатися звідки такий дар передбачення. А дару ніякого немає : я душею відчуваю у людині любов до лісу, - розповідає з усмішкою чоловік.

Олександру Кузьмовичу вже за 80, а він так само багато часу проводить у лісі, черпаючи цілющу силу та енергію, і насолоджується тихим розміреним життям з дружиною Тетяною у рідному селі Кам’янка. І, звичайно, не забуває дружню сім’ю лісівників, у якій минали робочі будні.

-Я не грів руки на хабарях, взагалі не вживав спиртного, хоча певний час палив і дещо лаявся, але роботу виконував з любов’ю та відповідальністю. Завжди йшов назустріч добрим людям та справедливо карав порушників, - відверто зізнається мій співрозмовник.

А завдяки такій любові, справедливості та відповідальності лісівників росте ліс та зеленіє наша земля.

 

Людмила Максимчук

4

2

 

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39