«Раз Бог зачинив переді мною двері, значить відчинить вікно» – Ольга Романюк про роботу на хлібозаводі та початок власної справи

Світязянка Ольга Романюк – самодостатня, талановита, успішна бізнесвумен, яка завжди йде вперед та відкриває для себе нові життєві горизонти. І окрім того, при всій своїй зайнятості, є небайдужою до проблем сьогодення.

Здавалося, такі «не озираються назад» та ні про що не жалкують. Але насправді це не так. Ольга Дмитрівна з ностальгією пригадує часи, коли працювала на теренах Шацького хлібокомбінату місцевої райспоживспілки. Саме там вона розпочала свою трудову діяльність у 1972 році, не пройшовши конкурсний відбір на педагогічний факультет, – про це пише газета «Шацький край».

3

З перших днів на виробництві цілеспрямована та працьовита дівчина долала усі труднощі нелегкої праці  пекарки, а згодом здобула освіту технолога хлібопекарської випічки, і займаючи почергово усі існуючі посади, врешті-решт, очолила рідне підприємство. Окрім цього у певний час була головою райспоживспілки та профспілкової організації. Тож, можна уявити, якою великою травмою стало для неї та інших працівників закриття підприємства. Пані Ольга зізналася, що ще досить довго нишком плакала , бо не могла уявити, чим займатиметься у майбутньому і як житиме далі.

Зазвичай, у складних ситуаціях на допомогу приходять мудрі життєві істини, і жінка  подумала: «Раз Бог зачинив переді мною двері, значить відчинить вікно». В той момент пообіцяла собі, що створить у районі власну «райспоживспілку». І таки втілила щось подібне в життя: організувала та розвинула власну справу  і надала можливість чималій кількості людей працювати та мати впевненість у завтрашньому дні. Але й дотепер підприємиця шанує той безцінний досвід, який вона отримала за довгий час роботи на Шацькому хлібокомбінаті та повсякчас використовує його у веденні бізнесу.

8

Пані Ольга розповіла, як прийшла на підприємство у час великих змін. Саме тоді проходила реконструкція цехів старого приміщення, відбувалося спорудження сучасного хлібозаводу, запроваджувалася механізація виробничих процесів, зростання кількості кваліфікованих кадрів, які натхненно працювали та прагнули дати споживачам якомога більше продукції. Колектив випікав хліб шести найменувань: «Кишинівський», «Український новий», «Житній столовий», «Красносільський подовий», «Уманський калач». Робітниці працювали у три зміни і викладалися на повну. За одну добу випікали 3 тони, а згодом у декілька разів більше хлібобулочної продукції: і це не лише для Шацького району.

Керівництво повсякчас дбало про підвищення кваліфікації своїх працівниць. Тож, потрапивши на курси кондитерів у місто Чернігів, Ольга вирішила продовжити  навчання у технікумі харчової промисловості, аби здобути освіту технолога. Вона відчула, що це справа її життя, тому й вирішила не зупинятись на досягнутому. Згодом працювала на рідному виробництві кондитером, а через певний час - завідувачкою кондитерського цеху. Тоді чимало уваги приділяли асортименту та якості виробів. Одних лише булочок налічувалось сімнадцять найменувань. Особливою популярністю користувалося печиво «Ромашка», яке нагадувало форму квітки, печиво «Замелах», «Коврижка шкільна», рулет «Фруктовий» та інше.  Також випікали на замовлення смачні короваї, торти, без яких не обходилося жодне родинне свято.

1

Різнопланові обласні перевірки повсякчас контролювали роботу підприємства, а готова продукція проходила суворий контроль якості.

-Ми постачали хлібобулочні вироби у села не лише свого району, а й Любомльського, Старовижівського, Ратнівського та інших. Невелику корзину свіжої випічки мали змогу отримати навіть лічені жителі Красного бору. Якщо не було кому супроводжувати доставку продукції, я особисто сідала  у кабіну з шофером та вирушала у далеку дорогу, не зважаючи на високу посаду.

От тоді й раділа душа, коли було виконано план по виробництву та реалізації хлібопекарських виробів, а люди - забезпечені ними у найвіддаленіших населених пунктах. Про свої успіхи представники нашого підприємства з гордістю звітували з обласних та столичних трибун, - пригадує Ольга Дмитрівна.

Колеги, з якими працювала майже тридцять років, й до тепер є для Ольги Романюк другою сім’єю. Жінка радіє зустрічам з ними та допомагає чим може у вирішенні складних життєвих проблем. Це – майстрині Гінайло Катерина Іванівна, Тимошук Ніна Зотівна, Копитко Марія Степанівна, Денисовець  Надія Марківна; завідуюча виробництвом Курдзяба Олена Панасівна, технологиня Кононенко Людмила Матвіївна, завідуюча складом Сулім Галина Панасівна та інші.

-Буває, проходиш повз спустошені, зарослі бур’яном приміщення хлібокомбінату, то серце розривається від болю, і на очі навертаються сльози. Адже колись я особисто везла саджанці фруктових дерев у рейсовому автобусі, аби з них виріс на території підприємства домашній затишний садок. Працівники власноруч висаджували алеї кущів калини, горобини та інших декоративних рослин. Ми були молоді та повні ентузіазму і дуже хотіли працювати. Хоч робота була нелегкою, але престижною. Нас не лякали ні труднощі, ні те, що додому після нічних змін доводилось діставатися попутками. Я не возвеличую радянський період, бо розумію: боляче, мабуть, стає від того, що саме тут минула наша молодість, яка спонукала до великих звершень, - додає наостанок моя співрозмовниця.

Людмила МАКСИМЧУК

7

3