Президентська стипендія і працевлаштування під час навчання: шачанка – про студентське життя

Мешканка Шацька Мар'яна Редько в інтерв'ю розповіла про своє студентське життя, пізнання нового і престижну роботу. 

Розмова опублікована на сторінці Кафедра обліку та аналізу у facebook.

Попереду – доросле життя, відповідальність за своє майбутнє, яке починається з пошуку роботи. Безробіття, пошук себе, робота не за фахом – не стосуються студентів та випускників кафедри обліку та аналізу Національного університету «Львівська політехніка», адже ще до закінчення навчання більшість студентів вже працевлаштовані.

Два роки поспіль студенти кафедри обліку та аналізу здобувають стипендію Президента України.

Та чи не надто романтизованим є життя студента? Чи так безтурботно і легко вдається навчання і пошук роботи? Як вдається поєднувати роботу, навчання та особисте життя студентам? З цими та іншими питаннями ми звернулись до успішних студентів і гордості нашої кафедри – державних стипендіатів Мар’яни Редько та Мар’яни Михалик.

– Мар’яночки, щороку лише близько 400 студентам на всю Україну призначається президентська стипендія. Лише в ІНЕМ ви конкурували з 3 потенційними претендентами. Як вам це вдалось? Чи пригодилось у майбутньому?

Редько Мар’яна: Стипендія Президента України призначається щосеместру кращим студентам за відмінне навчання та активну наукову роботу. Кафедра обліку та аналізу рекомендувала мою кандидатуру, адже в мене високий рейтинг, я є авторкою наукових статей та тез, окрім того, я була призером конкурсу наукових робіт із обліку та оподаткування. Чи пригодилася стипендія? Звісно, що так. По-перше, це мені додало більшої впевненості в собі, що я чогось можу досягнути, по - друге, це престижно звучить, по - третє, гроші зайвими ніколи не бувають.

Михалик Мар’яна: Я не думала про конкуренцію, це підбиває впевненість у собі і викликає бажання «опустити руки» навіть не спробувавши. Тому, після рекомендації викладачів випробувати свої сили – зібрала і подала необхідні документи. Президентська стипендія – це, з одного боку, підсумок наукової роботи з допомогою викладачів кафедри та успішного навчання, з іншого – грошова і моральна винагорода за пророблену роботу. Президентська стипендія, наукова діяльність, успішне навчання, участь в олімпіадах та конференціях, міжнародних та всеукраїнських конкурсах розширюють кругозір, додають впевненості, спонукають новим знайомствам що надає переваги при працевлаштуванні.

– Поділіться рецептом успіху, адже обіймати такі відповідальні посади і одночасно навчатись – не так легко, як здається. Для початку розкажіть, як вам вдалось знайти роботу та працевлаштуватись?

Мар’яна Михалик: Розпочну, мабуть, з того, що бажання працювати та «відчути смак» перших самостійно зароблених грошей виникло ще за навчання у коледжі. Першим місцем праці була факторингова компанія, де графік роботи можна було коригувати під власні потреби. Безпосередньо, вакансії знайшла за допомогою інтернет-сайтів. Згодом, викладачі кафедри обліку та аналізу повідомили про можливість працевлаштування у провідній будівельній компанії, де пройшовши співбесіду, продовжую працювати й сьогодні.

Мар’яна Редько: Після закінчення бакалаврату мені не дуже хотілося повертатися в Шацьк і четверте літо поспіль підпрацьовувати сезонним працівником. Я хотіла більш серйознішу роботу і розмістила резюме на Work.ua. Надходило багато дзвінків з різними пропозиціями. Я ходила десь на 5 співбесід. Зараз обіймаю посаду помічника менеджера в компанії «Медіа сервіс», котра займається програмним забезпеченням для бізнесу, в тому числі й для бухгалтерів.

Під час співбесіди фінансовий директор задав багато питань з обліку: це були і проведення, і теорія, і просто назви рахунків. Тоді він мене запитав, чи знаю я весь план рахунків. Я сказала, що так. Останнім питанням було називається рахунок один два п’ять. Я відповіла «Авторські і суміжні з ним права». Пройшовши відповідне навчання, успішно здала екзамен «Професіонала по бухгалтерії 2.0.» та зараз займаюся підтримкою та консультаціями для користувачів бухгалтерських програм.

–  Як вам вдавалось поєднувати навчання, наукову роботу з обов’язками за місцем праці?

Редько Мар’яна: Поєднувати навчання і роботу на початках було доволі складно, оскільки на роботі потрібно було дуже багато вчити, розвивати свої професійні навички, та й в Політехніці також все необхідно встигати. Керівництво компанії лояльно ставилось до мого навчання в університеті і відпускали мене за потребою на практичні та лабораторні. Лекції я переписувала від одногрупників або брала з Віртуального навчального середовища.

Михалик Мар’яна: На мою думку, правильна організація власного часу, самодисциплінованість та розставлення пріоритетів з врахуванням фактору «дедлайн» – компоненти міцного фундаменту для результативного поєднання навчального та робочого процесу. Більше того, професійна діяльність значним чином вплинула й на обрання тематики наукових робіт, що дозволило одразу «вполювати двох зайців», адже: в науковій праці міститься інформація щодо практичної частини, а для професійного аспекту – підвищення рівня обізнаності та можливість внесення певних пропозицій щодо вдосконалення робочих процесів.

– Чому саме бухгалтерський облік, адже це не найлегша професія? Багатьох відлякує поєднання у ній юриспруденції, математичних та аналітичних здібностей.

Михалик Мар’яна: Якщо щиро, то можу погодитися із твердженням, що бухгалтерський облік – це не найлегша професія, оскільки нестійке податкове законодавство України неабияк відображається на результатах діяльності бухгалтера (нерегламентовані витрати часу на систематичний моніторинг законодавства на предмет змін). Однак, моя позиція щодо вибору напрямку навчання наступна: якісно освоєний матеріал та практичні навики бухгалтерського обліку і оподаткування дозволять отримати ті базові знання, які однозначно пригодяться не лише майбутнім бухгалтерам та податківцям, а й аудиторам, фінансовим аналітикам, казначеям, економістам з фінансової безпеки, ну, і звичайно, управлінському персоналу.

Редько Мар’яна: Чому обрала саме бухгалтерський облік? Та напевно тому, що після 9 класу мені вже не хотілося продовжувати навчання в школі. А в нас у Шацьку є лісовий коледж, в якому навчають не лише ведення лісового господарства і деревообробки, але й бухгалтерського обліку. Мені вдалося успішно скласти вступні іспити та поступити на «бюджет». А далі, закінчивши коледж, вирішила не змінювати спеціальність і рухатися в тому ж напрямі.

– Для досягнення успіху необхідно пройти нелегкий шлях і значну конкуренцію. У вас він почався з навчання у коледжі, який ви також закінчили з відзнакою. Чому ваш вибір впав саме на цей коледж?

Редько Мар’яна: Коледж довго обирати не прийшлося, адже він розташований в моєму містечку, близько біля дому. Щодо конкуренції, то складно не було, більш важко було саме з навчанням. Викладачка з фінансового обліку була дуже вимоглива, кожної пари самостійна робота і опитування, «куча домашки».

Михалик Мар’яна: Особисто для мене навчання в технологічному коледжі трансформувалось в так званий «базис»: забути про уроки тривалістю 45 хвилин і перейти на «режим роботи наступні півтори години», уявлення про «Дебет» і «Кредит», відсутність контролю з боку викладачів і орієнтація на самостійність, закріплення на практиці вимог щодо написання курсових і контрольних робіт. А ще як «виявилось» в добі 24 години, і при наявності бажання і мінімальної дисциплінованості можна настільки круто структурувати час, що вистачає і на навчання, і на спорт, зустрічі з друзями, роботу.

– Для подальшого навчання ви обрали Львівську політехніку…

Михалик Мар’яна: На другому курсі в коледжі у мене чітко сформувалось бажання продовжувати отримувати освіту лише в стінах «Львівської політехніки», як такого іншого альтернативного варіанту в думках навіть й не було.

Редько Мар’яна: Чесно, на репутацію Львівської політехніки навіть не дивилася. Важко сказати, чим саме керувалася під час вибору вишу. Я просто точно знала, що хочу саме в Політехніку.

– Пригадайте себе першокурсницями: ваші відчуття, думки, надії, сподівання? Чи втілились вони у життя?

Редько Мар’яна: Коли я вступила на перший курс, перший місяць навчання постійно плакала і думала забирати документи. Не думала, що буде настільки важко. Мама казала: «То забирай документи, якщо тобі так кепсько!». А я їй відповідала: «Не для того я поступала, щоб просто взяти і забрати документи». Після того, я поставила собі ціль закінчити університет з «червоним дипломом» і досягла її.

Михалик Мар’яна: Зараз може буде смішно звучати, але при завершенні технологічного коледжу (аудиторії, якого нагадували дещо «більші» в масштабах звичайні класи в школах), в мене було шалене бажання сидіти на парах у величезних аудиторіях (де різні рівні парт, за якими, на перший погляд, так легко було б списувати). Яке ж приємне здивування мене чекало, коли перша лекція в стінах університету відбувалась для цілого потоку студентів, які після завершення літа ще щиро ділились своїми емоціями з одногрупниками. Перші дні навчання мене не покидало відчуття невідомості і невпевненості (декілька раз «вривалась» не в ту аудиторію, приймала молодих викладачів за «своїх» і т.д). Не буду обманювати – після ознайомлення з навчальною програмою по дисциплінах (на перших заняттях), які нас очікували у першому семестрі, щиро була переконана, що і на «задовільно» не здам жодного предмету. Проте як в каже народна мудрість: «В страху великі очі!». Зрозумівши систематичність, вимоги і поняття «дедлайни», «картинка почала вимальовуватись»...

– Що найпам'ятніше або найвеселіше можете пригадати зі свого студентського життя?

Михалик Мар’яна: Щиро, бомбезних моментів, які точно запам’ятаються на все життя, було чимало. Чого лише вартувала п’ятиденна подорож до Польщі в рамках обміну досвідом з студентами Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej w Lublinie. А поїздки в Київ, Харків на всеукраїнські олімпіади та конкурси, які принесли не лише море приємних та цікавих споминів, а й нових знайомств, досвіду та цілий перелік предметів подальших досліджень. Численні конференції, святкування Міжнародного дня бухгалтера та дня народження Кафедри трансформовувались в щирий сміх, спілкування та мотивацію до чогось «нового».
Редько Мар’яна: Мої спогади найбільше пов’язані із постійним навчанням. В нашій кімнаті всі дівчатка були відмінницями і постійно навчалися. Лише в кінці 4-го курсу ми зрозуміли, що наше студентське життя було «скучним». Одного разу ми зібралися, поговорили про те, що нікуди разом не виходили гуляти і вирішили хоча б один раз сходити в нічний клуб. За ту ніч ми були в 4-х нічних клубах Львова (Делючкі, Рафінаді, Малевичах і Фешені). Погуляли круто)). В мене була дуже класна група. Ми постійно брали участь в заходах кафедри. Найприкольнішим була організація вертепу. Ми зробили сценарій, гарно підготувалися, показали вертеп в 406 аудиторії, а після того пішли колядувати по інших кафедрах в 4-му корпусі. Потім, звичайно, круто все це відсвяткували.

– Ви пишаєтесь тим, що належите до когорти політехніків? Як це впливає на ваше подальше життя.

Редько Мар’яна та Михалик Мар’яна: Так, ми пишаємось тим, що навчалася в Львівській політехніці. Як казав наш одногрупник «Політехніка – це країна чудес!». Пройшовши цей шлях, ти розумієш, що це хороша школа життя. 

Марія ОЛЬШАНСЬКА