Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
У Пульмі є вулиця Африкантова
У Пульмі є вулиця Африкантова

Хто такий Африкантов: у Пульмі всі знають, на честь кого названа вулиця

16:34 01.08.2020
2723

У Пульмі є вулиця Африкантова: чи відомо її мешканцям, на честь кого вона названа? «І не тільки вони, а й усі жителі села це знають», — сказав при зустрічі голова Пульмівської сільської ради, що в Шацькому районі Волині, Руслан Кушнір.

Про це пише Волинь.

«Він же визволяв наш край у 1944 році…»

Тема цього репортажу напросилася цілком випадково. Цьогоріч у середині червня в нашій газеті була публікація про наслідки стихії, що пронеслася, зокрема, територією Шацького району. Згадувався випадок, коли через влучення розряду блискавки загорівся житловий будинок у Пульмі на вулиці Африкантова. При підготовці газетного номера виник сумнів щодо її назви: чи ж є така? Для того, щоб упевнитися, чи не сталося помилки, звернулася насамперед до всезнайки гугла. Він дає не лише ствердну відповідь, а й інформує, що на цій вулиці розташована, наприклад, приватна садиба «Жайвір» — одна з тих, які приймають відпочивальників.

Крім того, в інтернеті прочитала про радянського конструктора й організатора створення ядерних реакторів Ігоря Африкантова. А який же Африкантов удостоївся, аби його ім’я було увіковічене в поліській глибинці? Про це вже я дізналася, зателефонувавши наступного дня в Пульмо. Учителька зарубіжної літератури, педагогиня–організаторка місцевої школи Лідія Кот розповіла:

«Капітан Олександр Африкантов визволяв наше село в 1944–му. Він і похоронений у братській могилі на місцевому кладовищі …»


На будинку Федора Гловацького номерний знак такий, що мимоволі звернеш увагу, на якій ти вулиці.

Так з’явилася адреса наступного відрядження — при першій нагоді, потрапивши в озерний край, я була і в Пульмі. Зустрівшись із господарем села Русланом Кушніром, почула, що вулиця Африкантова — в числі кращих: «Хоч і ґрунтова тут дорога, але хороша». 24 обійстя на ній. А ось коли мова зайшла про те, чи ж відомо людям, які тут живуть, хто такий Африкантов, то Руслан Степанович сказав:

«І не тільки їм… Усі мешканці села знають, що це визволитель, який був родом із Саратовщини. Його ім’я колись носила піонерська організація нашої школи. Учні листувалися з братом загиблого на Волині капітана. У 1980–х роках він із дружиною приїжджав у Пульмо».

Із Лідією Кот ми побували на місцевому кладовищі, де й знаходиться згадана братська могила. Увагу привернуло те, що біля пам’ятника стоїть масивна дошка, очевидно, виготовлена одночасно з постаментом, на якій вказано, що тут похоронений гвардії капітан Олександр Африкантов і ще 24 безіменних воїни. А на самому пам’ятнику прикріплена вже інша, де викарбувано ще сім прізвищ офіцерів і рядових: Козир, Висоцький, Кудряшов, Атаєв, Штунін, Ільїн, Крайнюк. З’ясувалося, встановив її брат Олександра, якому з роками вдалося дізнатися хоч частково, чиї душі тут покояться.


«На братській могилі ми поставимо достойний пам’ятник»

Виявилося, що Лідія Кот, яка з учнями по можливості доглядає за братською могилою, живе на вулиці Африкантова. Вона не лише могла підтвердити, що сусіди, як і всі односельчани, добре знають на честь кого вона названа: Лідія Іванівна підказала, з ким варто зустрітися, щоб більше почути про те, що цікавить. З її підказки ми й приїхали до будинку на вулиці Африкантова, 2, господар якого — колишній сільський голова Федір Гловацький.

А вже від самого Федора Панасовича дізналася, що 10 років — з 2006 по 2015–й — він очолював Пульмівську сільську раду. А до цього 26 літ був фізруком у місцевій школі. Якраз тоді, коли вчителював, а його дружина Тамара Павлівна була піонервожатою, і брат Олександра приїжджав. Тож не з чиїхось розповідей знає, як гість зустрічався з учнями, як з’явилася на пам’ятнику нова, доповнена прізвищами, меморіальна дошка. Коли мова зайшла про братську могилу, про пам’ятник на ній, який було встановлено, звичайно, дуже давно, то чоловік сказав:

«Подзвонив я недавно хорошому другу в Рівненську область, який має у своєму розпорядженні кар’єр із видобутку каменю. Говорю йому: «Олег, є в Пульмі поховання, де покояться визволителі села. От би пам’ятник достойний поставити їм!» Розмова наша закінчилася тим, що Олег пообіцяв допомогти. Скоро він має бути тут, щоб зробити потрібні заміри. Взагалі побачити, де знаходиться братська могила і що можна запропонувати».


За головування Федора Панасовича, як пригадав при нагоді чоловік, місцеве кладовище було огороджене, тут було зрізано понад 300 дерев, зокрема старих сосен, які в негоду могли впасти й поруйнувати надгробки (роботи профінансувала сільська рада). Мій співбесідник розмірковував:

«Я завжди говорив: яке кладовище — така й культура громади. Тим більш, коли йдеться про братську могилу загиблих воїнів. Пам’ятник на ній хоч і старенький, не з цінного каменю (ясно, що колись, як його ставили, було не до розкоші), але свого часу кожен рік ми його ремонтували, підфарбовували, і вигляд його був кращий. Завжди квіти біля нього росли. Зараз нібито Лідія Іванівна з дітьми має доглядати братську могилу. А що вони можуть зробити? Хіба квіточки полити, прополоти. Основні ж роботи, той же бодай косметичний ремонт — це справа господаря села…»

Розмова зводилася до того, як важливо знати й пам’ятати своє минуле, без якого нема майбутнього. Федір Гловацький, судячи з книжки, котру побачила у нього на столі, цікавиться історією, яка донедавна доходила до нас із багатьма «білими плямами». А бережне ставлення до минулого виявив у, здавалося б, незначному і в той же час важливому: на його будинку номерний знак такий, що мимоволі звернеш увагу, на якій ти вулиці. І якщо не знаєш, то зацікавишся, на честь кого вона названа.

Катерина ЗУБЧУК

Коментарі
30 жовтня
Сьогодні
Вчора
28.10.2020
27.10.2020
26.10.2020
25.10.2020