Звання національного лідера зобов'язує мене бути чесним і порядним – Костянтин Чесноков

Літературна студія «Серпанок» Шацького БДЮТ продовжує серію інтерв’ю. Цього разу 10 запитань адресувалися людині, яка піднялася не лише на значну висоту своїх славно прожитих років, але й особливого статусу почесного жителя Шацька – Костянтину Чеснокову.

– Костянтине Петровичу, Ви – почесний житель нашого селища. Ваше ім’я вписано до книги «Національні лідери України» із «Золотого фонду нації». Як це – носити таке відповідальне звання?

– З особливою гордістю я ношу це високе звання, а також звання почесний ветеран України. Це зобов'язує мене вести порядний і чесний спосіб життя.

– У Вашій кімнаті зі світлин на стінах нагадують про себе дорогі Вам люди. Хто вони?

– У портретній галереї представлені фотографії різних поколінь мого генеалогічного древа. На світлинах серед предків: мої бабуся та дід (фото 1906 р.), мати і батько (фото 1932 р.). Мої брат і сестра у родинному колі. З нащадків: дочка з чоловіком, внуки та їхні діти (правнуки). Найменшому правнуку два роки, його назвали на мою честь – Костянтином. Вивчення власного родоводу – це досить цікава та захоплююча справа. Займатись нею потрібно постійно, щоб не втратити дорогоцінних свідків подій. Мені вдалося дослідити історію своїх предків по батькові з початку 17 століття, а по матері з початку 18 століття. Є в галереї і сучасні групові світлини з товаришами та найближчими друзями. Це фотографії зі святкування 90-річчя та зустрічі з працівниками редакції газети «Шацький край».

– Відомо, що Ваша дочка Лілія Грицюк детально записує Ваші спогади. Розкажіть конкретніше про це.

– Робота над збором інформації про історію мого життя відбувається двома шляхами. По-перше, разом з дочкою ми систематизуємо різноманітні архівні матеріали за періодами життя: дитинство, навчання в школі (всього я навчався у 9-ти школах), служба в армії, навчання у льотному училищі, післявоєнна робота в смт Любешів, а потім з 1954 р. в смт Шацьк. Це, зокрема, різноманітні автентичні документи, листи, записи, фотографії, нагороди тощо. По-друге, це запис спогадів про різні події життя, людей, що залишили глибокий слід в моїй долі. Це рукописні збірки спогадів під назвою «Дорога в небо», «Мої Учителі (про любешівський період життя)». Написано і ряд газетних статей про важливі епізоди мого життя.

5

– Поділіться своїми дитячими уподобаннями. Чи відвідували гуртки, секції під час навчання в школі? Чи вдалося реалізувати свої заповітні мрії?

– У 1929 році я побачив 4-моторний літак і з того часу у мене зародилась думка неодмінно стати льотчиком. Вона посилилась в 1933 році, коли ТСААФ (товариство сприяння армії, авіації та флоту) проводило катання на літаку У-2. У Краснодоні я відвідував авіамодельний гурток (1938-1939 рр.), де зустрічався із запрошеними курсантами Луганського льотного училища та відомими на той час пілотами. У 1942 р. я закінчив Ворошиловградську спеціалізовану школу військово-повітряних сил і вступив до льотного училища вищого пілотажу.

Після його закінчення був зарахований у загін підготовки льотчиків реактивної авіації. Травма не дала мені змоги продовжити льотну кар'єру і до кінця реалізувати мрію. Про що я шкодую і по сьогоднішній день. Навчаючись у школі, я також відвідував гуртки оборонного спрямування, що в той час було масовим явищем. Здав норми на значки ГТО, Ворошилівського стрільця, ППХО, санітарної оборони, авіамоделіста. У струнному оркестрі грав на домрі.

– Звичайно ж, не можна обійтися без питання про Вашу гарну фізичну форму. Поділіться з нами секретами довголіття та гарної памʼяті.

– З дитинства любив займатись фізичною культурою. Постійно робив фіззарядку, бігав, катався на ковзанах, лижах, плавав. Протягом 50-ти років займався моржуванням (з 1967 по 2017 рр.). Останніми роками захопився скандинавською ходьбою. Надіюсь, що незабаром повернусь до неї. У 1957 році я покинув тютюнопаління, яким захоплювався з 1940 року (восьмого класу). Алкоголем ніколи не зловживав.

Пам'ять я дістав як генетичний спадок від матері. Дійсно, мені легко запам'ятовуються люди, з якими працював, учився, спілкувався, події життя, історичні факти, дати днів народження. Для цього не потрібно особливо напружуватись, але бажано через короткий час пригадувати. Найбільше запам'ятовується те, що проходить через емоції. Зараз, коли мені читають, намагаюсь цікавитись публіцистичною інформацією чи літературними творами.

– Розкажіть про важливу величезну ділянку Вашого життя – професійну педагогічну діяльність. Кого з колег-вчителів хотілося б виділити як приклад справжнього професіонала?

– Після лікування у госпіталі з 1948 року я почав працювати інспектором освіти дорослих у Любешівському райвно. З 1954 по 1960 роки – завідувачем Шацького райвно. Протягом 24 років був директором Шацької середньої школи. До 1996 року працював вихователем пришкільного інтернату. За освітянську діяльність був нагороджений орденом Червоного прапора. Педагогічну освіту здобував спочатку у Луцькому учительському інституті (1948 – 1951 рр.), а згодом у Луцькому педінституті імені Лесі Українки (1954 – 1957 рр.). Отримав фах історика.

На всіх посадах прагнув до того, щоб учителі самі постійно навчались, займались самоосвітою, були зразком щодо ерудиції та моральних чеснот для учнів, яких вони навчали. Справжніми учителями- професіоналами (в той час їх називали «зірками») були: Гудимчук А. Ю., Кравченко К. В., Денисюк Г. І., Токар А. О., Кускова Т. С., Левчук І. О., Семенюк В. М., Лучканін Я. П., Хотинець О. Й. та ін. У своїй роботі вони прикладали максимум зусиль, винаходили різні інновації, щоб дати глибокі знання учням і фактично уможливити їм вступ до вищих навчальних закладів (у той час конкурси у виші були шалені). Цим і славилась Шацька школа. Репетиторства тоді не існувало.

2

– А про котрих учнів лишилися найяскравіші спогади?

– У пам'яті найбільше закарбувались, з одного боку, учні здібні, талановиті й активні, а з іншого – шибеники, незручні для учителів, з якими було багато клопотів. До перших можна віднести: Денисовець Оксану, Богдан Світлану, Чишія Степана, Носуліча Володимира, Цюриця Сергія, Вавілову Валентину, Демчука Анатолія, Забродоцького Степана, Дударчука Адама і багато інших. Усі вони стали порядними людьми, чудовими професіоналами. З багатьма із них я підтримував і підтримую зв'язки. До других віднесемо Бегаса Леоніда, Гусева Славу, Єдинака Богдана (усі троє за спільним прозвищем Бєгуєд), Федоришина Петра, Жулікова Валерія, Сидорука Петра, Богуту та ін. Часто з них виростали доволі спритні, винахідливі люди, приємні за натурою, які, незважаючи на всі шкільні конфлікти, згадували учителів добрим словом.

– Вам як активному громадському діячу та депутату багатьох скликань приходилось працювати з багатьма керівниками Шацька (району). Кого б виокремили з цього чималого списку як людей, що зробили вагомий вклад в добробут нашого краю?

– До таких людей слід віднести Баса Т. А., Вербу А. Я., Кожукала П. П., Ягенського В. В., Ярошук Є. І., Сороку В. І., Власюка С. К., Ковальчука І. Я., Степаняна Г. Г., Сулька В. В., Ющука М. С., Шевченка Т. Ю., Порваса М. Є., Віннічука С. М., Дука М. У., Карпука В. Н. та інших.

– Хід сучасної історії змінив назву Великої Вітчизняної війни на Другу світову, а також хронологічні межі. Як Ви сприймаєте всі ці нововведення? Як вважаєте, держава достатньо піклується про людей, які відстояли її перед фашизмом?

– Я не схильний дог того, щоб переписувати історію війни, яка дійсно була Великою. Вона пройшла через моє життя кривавими подіями. Я бачив загибель, поранення рідних і близьких мені людей. Трудову звитягу, героїзм, самовідданість. У 1943 році у складі фронтової бригади я готував літаки до бойових польотів для битви на Курській дузі. Історія має пам'ятати власне цю війну. Увага до учасників ВВВ належна. Я вдячний за увагу не лише державі, а й місцевій владі та й усім жителям Щацька, котрі її виявляють.

– Чи є у Вас кумири в сучасному політичному світі: окремі особистості, партії? Як би Ви спрогнозували їх діяльність у майбутньому?

– Партійних уподобань немає. Партії нестабільні, вони виникають і зникають. Харизматичних особитостей в політиці, таких, як Богдан Хмельницький, у сучасній Україні не бачу. З радістю хотів би дочекатись появи такого лідера нації.

– Дякуємо Вам за таку цікаву і щиру розмову. Здоров’я Вам, благополуччя, мирного неба над головою!

Ніна КОРЕЦЬ