Щастя, коли під дахом батьківської хати збирається вся родина – подружжя із Самійлич

По-справжньому щасливою можна назвати родину, в якій усі члени підтримують один одного, хвилюються, спільно проживають радісні і сумні події. Де батьки турбуються про своїх чад, а діти зігрівають теплом маму і тата. Де взаємовідносини побудовані на любові, повазі і доброзичливості.

Подружжя Чаків із села Самійличі – Анатолій Миколайович і Галина Хомівна – в парі вже майже 54 роки. Написане вище – це про них, про романтичну історію їхнього кохання, що пройшло випробування часом і життєвими труднощами, та його щедрі плоди – дітей і внуків, пише газета «Новий погляд+».

Анатолій Миколайович і Галина Хомівна народилися в селі Самійличі, проте до знайомства, яке відбулося в …Ковелі, навіть не здогадувалися про існування одне одного.

«Анатолій старший за мене на 9 років. Я навчалася в школі, потім вступила до Горохівського сільcькогосподарського технікуму, згодом як дипломована економістка почала працювати на Камінь-Каширщині. А мій майбутній чоловік у цей час був моряком далекого плавання, служив у Владивостоці. Познайомилися ми в Ковелі на залізнодорожному вокзалі, Анатолій саме був у відпустці. Розговорилися. Виявилося, що ми з одного села!» – пригадує з усмішкою пані Галина.

Це було кохання з першого погляду, яке миттєво змінило життя обох. Зустрічалася пара півтора місяця, після чого зареєструвала свій шлюб. Анатолій заради молодої дружини покінчив з кар’єрою мореплавця, Галина – звільнилася з роботи в селі Нуйно. Подружжя вирішило вити сімейне гніздо в рідних Самійличах.

8

В липні 1967 року відгуляли весілля. Таку гучну подію святкували в селі у ті часи два дні: першого – в молодої, другого – в молодого. Наречена була неймовірно красивою – в блискучій сукні, тканину на яку Анатолій Миколайович привіз їй з-за кордону; в ніжному віночку і модній на той час короткій фаті. На весілля запросили до 100 чоловік родичів і близьких. Музиканти з Куснищ грали на духових інструментах, розважаючи гостей мелодіями польки і вальсу.

«Таких, як зараз , екзотичних страв тоді не готували. Проте традиційних українських наїдків, ситних і калорійних, було вдосталь. Господині подавали м'ясо, голубці, тушковану капусту, холодець, оселедця та багато іншого. Голодним з весілля ніхто не пішов!» – розповідає Галина Хомівна.

Зразу, як тільки одружилися, молодята жили в батьківській хаті Анатолія Миколайовича, разом з його мамою. В маленькому будиночку – з кухнею і однією кімнатою, всім було тісно, тому подружжя вирішило будувати власне помешкання. Важкий це був час, чоловік їздив на заробітки до Латвії, брали кредит, і за 6 років пара, нарешті, справила новосілля в новому просторому будинку.

5

Роки минали в праці і сімейних клопотах. Галина Хомівна працювала в колгоспі ім. Богдана Хмельницького економістом, а з 1992 року –бухгалтером. Чоловік – водієм на ремонтно-транспортному підприємстві, потім також перейшов у колгосп. Довелося йому водити і шкільний автобус, яким возив дітей на навчання в Згоранську школу.

В подружжя народилися дві доньки: Іванна і Валентина. Галина Хомівна зізнається зараз, що це були найщасливіші моменти її життя. Дівчатка підростали і радували своїх батьків: були чемними, старанними, гарно навчалися в школі. Коли постало питання про здобуття професії, мама і тато зробили все можливе, щоб обидві доньки вступили до університетів. Батьків переповнювала гордість, адже їхні студентки і в вишах зарекомендували себе як найбільш старанні і відповідальні.

Правду кажуть, що у щасливих сім’ях виростають впевнені в собі і успішні діти. Сьогодні обидві доньки подружжя Чаків є висококваліфікованими спеціалістами, які зуміли сповна реалізуватися кожна у своїй галузі: Іванна працює приватним нотаріусом у Шацьку, а Валентина – заступницею директора коледжу в одному з міст Білорусі.

4

Вони створили власні сім’ї, а дідусеві і бабусі подарували трьох внуків. Найбільше щастя, зі слів Галини Хомівни, коли під дахом батьківської хати збирається вся родина. На серці тоді – спокій і задоволення від зробленого, пройденого і прожитого. В наш непевний час вона просить в Бога лише одного – здоров’я для всієї сім’ї. Бо це безцінний скарб, дарований людині. Якщо є здоров’я – то є сила, енергія, натхнення, є нові плани, є радість від кожного прийдешнього дня. І є новий період щасливого родинного життя у колі дітей та онуків.

10

Мирослава ЦЮП’ЯХ