Світязянин пишається тим, що служив у Національній гвардії України

Поки весняний призов до лав Збройних сил України відтерміновано на певний час, юнаки мають можливість подумати, чи переховуватися їм від представників військкомату, а чи з гордістю виконати свій обов’язок перед Батьківщиною.

Адже, у кращому випадку, кожен з них матиме, чим пишатися у майбутньому перед дітьми та онуками, пише газета «Шацький край».

Світязянин Олексій Сіжук півтора року сумлінно ніс службу у Національній гвардії, що підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України, а наприкінці квітня  звільнився в запас. Він ні разу не засумнівався у правильності свого вчинку та користі витраченого часу. Для Олексія  армія стала школою життя та можливістю перевірити особисту готовність до усіляких випробувань.

Ще з років ранньої юності хлопець отримував позитивну мотивацію від перегляду закордонних фільмів на військову тематику, і йому, як і головним героям кінострічок, хотілося рятувати світ.

Олексій ніколи не боявся труднощів і не чекав на дарунки долі. Тож після закінчення навчання у школі, а згодом-професійно-технічному училищі смт Луків, працював у одному із відділень служби доставки «ІнТайм» міста Луцька і навіть пекарем у Шацькій приватній пекарні.

Коли отримав повістку, дещо переживав, але гадки не мав уникати служби та одразу з’явився у військкомат для виконання наступних вказівок. Звичайно, не обійшлося без маминих сліз та татових переживань, підставою для яких були його особисті спогади про службу.

Службу у Національній гвардії міста Київ, а зокрема, курс молодого бійця, що є своєрідною перевіркою новачків, юнак назавжди запам’ятає як  школу на витривалість та зміцнення товариських стосунків. Складні фізичні навантаження, тренування на брусах та інших спортивних снарядах, багатокілометрові кроси, стройову й спеціальну підготовку, вивчення обов’язків чергового і днювального добового наряду та певних військових дисциплін через тривалий час стали звичною справою. 

4

«У навчальному центрі було все необхідне для підготовки: майстерно обладнаний спортивний майданчик, затишні казарми, навчальні класи тощо.Але найголовніше – колектив справжніх наставників, командирів, які допомагали опанувати програму первинної військової підготовки, у повній мірі передаючи власний досвід молодому поповненню. Завдяки цьому звичайні хлопці на очах перетворювались на справжніх гвардійців», – ділиться спогадами Олексій.

Особливо подобалися юнакові заняття з медичної підготовки, які цікаво проводила військова інструкторка, впроваджуючи досвід європейських фахівців.

«Період адаптації у новому середовищі, ясна річ, справа не з легких. Але минає час і з кожним днем незвичний режим, дисципліна та життя за Статутом стають невід’ємною частиною твого особистого життя. І тоді відзначаєш для себе, що почуваєшся впевненішим, звикаєш до фізичних та психологічних навантажень, стаєш дисциплінованішим та відповідальнішим.Чужі люди тимчасово заміняють рідних, і ти сміливо долаєш подальші труднощі. Головне - не рахувати дні до закінчення служби та, спираючись на силу волі й витримку, сумлінно виконувати накази», – розповідає бувший строковик.

Під час патрулювання та охорони громадського порядку гвардійцям доводилося стикатися з усілякими незвичайними ситуаціями. Наприклад, надавати першу медичну допомогу постраждалій в аварії жінці чи зупиняти руху транспорту, бо людина літнього віку не могла перейти дорогу.

Окрім військового вишколу, строковики, звичайно, мали час на відпочинок: прогулянки містом, відвідини музеїв та виставок, побачення з батьками тощо. Олексій запевняє, що коли змінюєшся сам, то змінюються погляди на речі. Його небажання читати книги у шкільному віці переросло у захоплення вільних днів строкової служби. З прочитаних творів особливо сподобались детективні оповідання про Шерлока Холмса, Артура Конан-Дойла та  пригодницький роман Даніеля Дефо «Робінзон Крузо».

Повернувшись у рідне село, Олексій не впізнав набережну, яка за час його відсутності встигла перетворитися на затишний куточок європейського курортного містечка. Він, як багато інших, також турбується про майбутню долю озера Світязь. Та все ж не приховує, що почав сумувати за великим містом, яке сподобалось чудовою архітектурою, фонтанами, різноманіттям живих квітів, рясним цвітом каштанів навесні. Його, жителя мальовничого села, з перших днів служби зовсім не бентежила багатолюдність та гамірність Києва.

«Можливо, я повторю чиїсь слова, коли скажу, що армія – це школа життя, яку необхідно пройти кожному чоловікові. Служба дисциплінує, формує особистість, виховує стресостійкість, розважливість, змушує усвідомити багато важливих речей, вчить раціонально використовувати свій час, цінуючи кожну хвилину. Я пишаюся тим, що служив у Національній гвардії України», – додав на завершення Олексій Сіжук.

Людмила МАКСИМЧУК