Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Марія Вочаковська віддала професії 44 роки свого життя
Марія Вочаковська віддала професії 44 роки свого життя

Медсестра Шацької лікарні полегшує страждання хворих і повертає їм радість буття

16:50 17.05.2020
2502

12 травня світова спільнота відзначила День медичної сестри – фахівчині, яка вдень і вночі піклується про пацієнта, надаючи йому кваліфіковану допомогу, переживаючи разом з ним усі труднощі та допомагаючи одужати.

Медсестра терапевтичного відділення КНП «Шацька районна лікарня Шацької районної ради» Марія Вочаковська віддала професії 44 роки свого життя, пише газета «Новий погляд+».

Згадуючи, як усе починалося, вона плаче… Втім, це сльози радості, бо мрія стати медпрацівницею, попри численні перешкоди, здійснилася. Вона, надійний і досвідчений партнер лікаря, допомагає хворим, співчуває, приймає на себе частину людського горя, повертає радість буття. І від цього є безмежно щасливою.

Прикладом для наслідування для Марії Павлівни був у дитинстві її дядько, який працював фельдшером:

«Я постійно бігала до нього на роботу, де була в захваті від усього: лікарняного запаху, білих халатів, великої кількості препаратів. Навіть трохи вивчила з родичем латинь! Ще тоді, будучи маленькою, я поставила собі ціль – гарно вчитися, щоб здобути професію медичної сестри».

Після закінчення восьми класів школи в селі Мшанець була перша спроба вступити до Любомльського медучилища. На жаль, вона виявилася невдалою. Але Марію це не спинило – дівчина ще більше зосередилася на здобутті знань і наступного, 1973 року, склала вступні іспити на «4» і «5». Її зарахували на навчання. Ім’я та прізвище студентки було записане в списку під номером 17. Марія Павлівна каже, що відтоді це число стало для неї щасливим.

Батьки, коли почули, що донька здобуватиме освіту медпрацівниці, і зраділи, і зажурилися. Тато сказав тоді мамі: «Як же ми будемо її вчити?..». Складні це були часи: рідні працювали в колгоспі і отримували мізерну зарплату, крім Марії, в сім’ї підростало ще троє дітей. В перший же день, коли приїхала на навчання, вона запитала в керівництва училища, чи виплачують учням стипендію. Почувши ствердну відповідь, більше не сумнівалася, що її мрія здійсниться.

«Щомісяця отримувала 20 карбованців, з них 10 платила за квартиру, яку винаймала, адже гуртожитка не було, за решту грошей жила. Коли приїжджала у вихідні додому, то мама щоразу давала мені карбованця. 60 копійок я витрачала на дорогу (по 30 копійок – в одну й іншу сторону), 40 –тримала на хліб. Було важко… »– Марія Павлівна знову не може стримати сліз.

Два роки провчилася в Любомлі, а потім медучилище в місті закрили. Після літньої практики в Криму у складі студентського будівельного загону (до речі, юна Марія була в ньому командиром) новий навчальний рік для третьокурсниці розпочався в медзакладі Ківерців. Отримавши диплом, мала їхати, за розприділенням, на роботу до Харківського науково-дослідного інституту. Але батьки побоялися відпустити її в велике місто, та ще й так далеко від дому. Натомість знайшли роботу в Локачинській районній лікарні. Там Марія Павлівна пропрацювала три роки. В цьому селищі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Василем. Згодом молоде подружжя переїхало до Шацька.


У 1983 році молода медсестра почала працювати в хірургічному відділенні Шацької лікарні. Під керівництвом висококваліфікованих хірургів, справжніх професіоналів своєї справи Трояна Марф’юка, а потім –Володимира Бондаренка Марія Павлівна рік за роком здобувала досвід лікування хворих і догляду за ними, завойовуючи повагу пацієнтів і стаючи правою рукою лікаря.

«Ця професія не для вразливих. І вимагає не лише широких медичних знань, вміння працювати в складі єдиної команди, а й великого терпіння, такту, співчуття до пацієнта, який страждає від болю. Контингент хворих у нас у нас був широкий – від дітей до людей літнього віку, і до кожного потрібно було знайти підхід», – розповідає Марія Павлівна про тонкощі професійної діяльності.

Раніше в Шацькій лікарні проводили багато операцій: на апендицит, позаматкові вагітності, ушивали печінку, язви, видаляли грижі, оперували нирки тощо. Медсестринська практика Марії Вочаковської багата на випадки, коли в безнадійних хворих починало битися серця, відновлювалося самостійне дихання, і вони отримували шанс на повноцінне життя. Таке, зі слів медсестри, не забувається ніколи.

«Якось привезли до нас потопельника, хлопця з Нововолинська, в котрого вже була передсмертна агонія. Навіть його мама змирилася з незворотнім, коли побачила, в якому стані син. Проте ми безупину проводили реанімаційні заходи і таки врятували молоде життя. Цей чоловік потім не раз приїжджав до нас з квітами, вітав зі святами, дякуючи за друге народження», – пригадує медсестра.

Іншим разом привезли літнього чоловіка зі Світязя, в якого діагностували кишкову непрохідність. Під час операції хірург Володимир Бондаренко виявив в організмі численні метастази, спричинені онкозахворюванням.


Синові хворого, який приїхав провідати батька після хірургічного втручання, лікар змушений був сказати невтішну новину: «Він довго не проживе…».

На що син, на той час монах Києво-Печерської лаври, промовив: «Шляхи Господні незбагненні». На диво, дідусь, непогано себе почуваючи, прожив ще два роки.

Після реорганізації лікарні і закриття хірургічного відділення Марія Павлівна перейшла на роботу до терапевтичного. Нині, хоч і перебуває на заслуженому відпочинку, продовжує працювати. Вона ніколи не скаже, що робота її втомлює. Навпаки, щоразу з задоволенням йде на чергування в лікарню. Більше того, в неробочий час по медичну допомогу до неї постійно звертаються знайомі, сусіди. Зізнається, що не може людям відмовити – цього теж навчилася в лікарні.

Прикладом людяності і готовності прийти на допомогу для неї завжди був головний лікар Анатолій Жданов, нині покійний. Якось Марія Вочаковська запитала в нього: «Анатолію Григоровичу, чому для вас важливо допомогти кожному, хто до вас звертається?».

У відповідь почула: «Коли людина наважується щось просити в керівника, вона, можна сказати, переступає через себе, збирається з силою духу, переживає, надіється. Я не маю права її розчарувати». Ці золоті слова ще більше мотивували пані Марію робити справи добра і допомагати ближньому.

Марія Павлівна – щаслива дружина, мама двох дітей: Ольги і Василя та бабуся чотирьох внуків. Радіє, що всі її внуки-школярики ростуть слухняними, чемними дітьми і є відмінниками в навчанні. Ще недавно плекала надію, що внучка Світлана піде по її стопах і присвятить себе медицині. Адже вона, десятикласниця Шацької гімназії, свого часу досить професійно робила бабусі Марії …внутрішньовенні ін’єкції. Втім, одного разу, коли побачила, як цю процедуру роблять її мамі, несподівано знепритомніла. Відтоді бажання працювати в медичній сфері зникло. Та Марія Павлівна не засмучується, каже, що її розумні внуки обов’язково знайдуть, де з користю застосувати свої здібності.

Медпрацівниць невипадково називають сестрами милосердя і ангелами-охоронцями. Вони жертовно і самовіддано стоять на сторожі життя і здоров’я. Вітаючи Марію Вочаковську і всіх медичних сестер з професійним святом, зичу радості, добра і любові. Нехай усе добре, зроблене вами з душею, повертається сторицею, а робота ніколи не буде обтяжливим обов’язком, а лише приємною місією!

Мирослава ЦЮП’ЯХ

Коментарі

Від пацієнтів

23:28 17.05.2020

ДЯКУЄМО !!!

Від пацієнтів

23:29 17.05.2020

Дякуємо !!!

Іван

16:47 18.05.2020

Читаючи статтю переповнювала мене гордість за Марію Павлівну, котра присвятила своє життя людям і стала відданим своїй справі фахівцем.

Валентина

17:36 20.05.2020

Мені теж пощастило працювати медсестрою хірургічного відділення Шацької райлікарні в далеких 1988 -1992 роках . Памятаю дуже добре Марію Павлівну як кваліфіковану мудру порадницю . Дякую . На першому фото я друга справа. Приємно було читати гарні слова про вас.

3 червня
Вчора
01.06.2020
31.05.2020
30.05.2020
29.05.2020