Представник старої школи фотографії зі Світязя – про улюблену справу життя

10 Квітня 2020, 15:00

5359

Представник старої школи фотографії Володимир Малінов

Щоразу натрапляючи на велику кількість селфі та інші види світлин у соціальних мережах, подумки повертаєшся у часи свого дитинства, коли фотографія була не такою доступною.

А наші мами та бабусі взагалі могли перелічити їх на пальцях. До фотографів ставилися з особливою повагою.Тож, аби зробити фото, яке у всі часи було потрібне людям, до них приходили додому чи в ательє, або ж запрошували на відзначення важливої події.

У маленьких селах на приїзд фотографа з нетерпінням чекали малі та дорослі. «Карточки» коштували чималі гроші, тому їх не робили більше, ніж потрібно.

Аби читачі пригадали усі складнощі процесу зйомки та виготовлення світлин, я поспілкувалася з представником старої школи фотографії Володимиром Маліновим, пише газета «Шацький край».

Володимир Григорович народився в селі Світязь у 1945 році. Тяжке повоєнне дитинство без батька, який загинув на фронті, навіює мало хороших спогадів. Коли хлопцеві виповнилося 12 років, він зацікавився фотографією, спостерігаючи за роботою єдиного у селі фотографа Якова.

Він мав апарат-гармошку «Фотокор» та надавав професійні послуги у себе вдома. На великі свята, прихопивши з собою ще й спеціальний фон із зображенням моря, виходив на вулицю до гарно одягнених світязян. У такі дні рідні збиралися разом, тому без проблем можна було зробити спільне сімейне фото. Саме ці життєві моменти справили на хлопця неабияке враження та допомогли з вибором майбутньої професії.

«Я добре пам’ятаю свій перший малоформатний фотоапарат «Смєна-Рапід» для початківців, який придбали для мене ще у шкільному віці. Такими ж незабутніми є моменти створення перших фотографій, коли з однокласником Іваном, закрившисьу кімнаті, облаштованій під лабораторію, завішували вікна і чаклували над творчим процесом. І як тільки на білому аркуші починали проявлятися обриси людей або пейзажів, мені направду здавалося, що ми творимо магію. Час зупинявся і втрачалося відчуття реальності» – захоплено ділиться спогадами Володимир Малінов.

Примітивне обладнання та не завжди якісні препарати, які впливали на результат зображення, не зупинили юного фотографа. Добре й так, що усе необхідне для роботи можна було придбати у шацькому культмазі.

Так, крок за кроком, Володимир Григорович самотужки опановував мистецтво фотографії та постійно практикував, не боячись експериментувати. Звичайно, не обійшлося без допомоги професіоналів. Одним із таких був Леонід Микитчук, який відкрив йому головні правила інтер’єрної зйомки та навчив техніки ретушування.

Саме він познайомив Володимира з старим фотомайстром із Бреста, якого чоловіки між собою називали «дєдушкой Колєй». Цей літній чоловік займався фотографією ще з часів війни. У нього пан Володимир теж запозичив чимало знань та придбав якісну німецьку техніку різних розмірів, що мала оптику фірми «Zeiss». Для білоруського майстра вона вже була неактуальною, адже він зайнявся кольоровою зйомкою.

З 1989-го року Володимир Малінов працював за сумісництвом у фотоательє санаторію «Лісова пісня» та фотосалоні Шацька (знаходився у приміщенні теперішньої перукарні «Вікторія») від комбінату промислового обслуговування, яким керувала Оксана Дмитрівна Цюкевич. У санаторії, окрім інтер’єрної зйомки, практикував ще й вуличну. Відпочивальники хотіли мати на згадку фото на фоні головного корпусу, а також озера Пісочне.

Коли розпочався процес інтенсивного обміну паспортів, він виїжджав у села району, аби пришвидшити та зробити більш доступною послугу виготовлення фото на документи. А оскільки кольорова фотографія вже поступово витісняла чорно-білу, то в процесі роботи ще й доводилося вивчати нову методику її виготовлення, яку допомагав опановувати в Шацьку молодий фотограф з Білорусії.

Окрім цього, Володимира Малінова запрошували на фотозйомку дошкільних та шкільних заходів, весільних церемоній та вінчань, реєстрацій новонароджених та інше. Це була безперервна робота від зйомок до проявки плівки та всіх інших процесів, які на той час були досить складними. До того ж за необхідними засобами доводилося їздити у відрядження до Луцька та Шостки Сумської області.

Тепер усі процеси від зйомки до виготовлення фотографії значно простіші. Зараз кожен може взяти до рук цифрову камеру і вона виставить усі режими автоматично.Тому й сучасна фотографія має значно кращу художню якість. А колись потрібно було правильно спрямувати світло, визначити витримку, діафрагму, різкість та при цьому пам’ятати про світлочутливість плівки у відповідну погоду. Якщо допустишся помилки, то фотографія вийде надто темною чи світлою, або ж нечіткою.

Далі плівка заправлялася у спеціальний бачок, де на неї чекали процеси обробки проявником та фіксажем, а також промивання водою. Процес проявлення кольорової плівки мав значно більше етапів.

«Не буду втомлювати читача розповіддю про наступний процес вимочування фотопаперу з відбитком кадра та процес висушування фотографії, бо він знову ж таки складний та тривалий. Бувало, що на прохання замовників забирав певні недоліки із зображення, використовуючи якісний графічний олівець. Але,щоб він ліг на таку основу, спочатку обробляв спеціальним розчином, до складу якого входила каніфоль, розведена у скипидарі. Тож хочу сказати теперішнім фотографам, що ми також любили фотографувати, але через трудомісткість процесу не робили цього доволі», – зазначив Володимир Григорович.

Володимиру Малінову вже за сімдесят і він давно не бере до рук фотокамеру, а більше займається господарськими справами, веде здоровий спосіб життя. Незважаючи на роки, чоловік ще й доглядає лісову пасіку Шацького національного природного парку. Це ще одна його улюблена справа, у якій знає толк.

Пан Володимир має ким пишатися та для кого жити. Його троє синів В'ячеслав, Валентин та Володимир виросли хорошими людьми й у всьому підтримують батька. Вони добре розуміються на фотографії та знають усі складнощі цієї професії, особливо В'ячеслав, який продовжив батькову справу.

P.S. Плівкова фотографія мала б давно зникнути з приходом цифрової ери, адже в наші дні у всіх є смартфони, які дозволяють кожному без особливих зусиль робити непогані знімки та відчути себе «трохи фотографами». Проте дедалі більше ентузіастів продовжують з успіхом використовувати традиційні фотокамери. Хоч така зйомка й вимагає багато вміння, але приносить значно більше задоволення.