Іграшки, прикраси, сценічні образи: майстриня-переселенка творить дива із вовни і тканини

З цією неординарною та цікавою жінкою ми познайомилися випадково в одному з магазинів Шацька: Людмила там саме підбирала тканину для своїх майбутніх робіт та, аби показати продавчині, чим займається, вийняла зі своєї картонної коробки двійко … іграшкових мишей, що зручно влаштувалися на кріслах-гойдалках. Виявляється, миші зроблені в рідкісній для нашого краю техніці – валяння вовни, тож додають іграшкам додаткового шарму та унікальності.

Розговорившись, дізналася, що Людмила Порфиленко родом з міста Курахове Донецької області. Сюди ж, до Шацького краю, багатодітну родину медиків привела війна ще в середині березня, коли та, рятуючись від обстрілів та бомбардувань, обрала для тимчасового проживання Волинь – пише газета «Новий погляд+». 

Оселились у невеличкій хаті в селі Положеве, і стараються відновлювати своє життя на новому місці.

«Про цей край ми знали ще з 2014 року, коли сюди переїхали жити наші хороші знайомі, також рятуючись від війни, - розповідає Людмила. – Неодноразово з родиною протягом минулих років планували приїхати до Шацька, проте нам завжди щось заважало: то часу не вистачало, то плани раптово змінювалися. Зрештою, не у гості, а на тимчасове проживання вигнала нас війна».

Сама ж жінка, маючи дві освіти – вищу економічну  (закінчила Донецький економічний університет) та медичну (фах фельдшера), і працюючи спочатку бухгалтером у великій приватній фірмі, а потім  – медичною сестрою в школі, завжди знаходила час для творчості – малювала, ліпила з глини, шила, в’язала, займалася виготовленням аксесуарів та різних декоративних композицій для оформлення інтер’єрів. Тож тепер можна з упевненістю сказати, що Людмила - майстриня народної творчості у багатьох техніках рукоділля декоративно-прикладного мистецтва.

«Мабуть, творчий хист у мене від моєї бабусі Ліди, котру я завжди бачила за якимось заняттям: в’язанням спицями та гачком, шиттям на швейній машинці. Бабуся тримала кіз, яких стригла, вовну – пряла, з чого і в’язала. А ще любов до творчості прищепила моя тітка Ірина, мамина сестра – художниця. Пам’ятаю, як вона частенько мене брала в майстерню заводу – величезне приміщення малярного цеху Курахівської ТЕС, де стояли репродукції картин, заготовки на дерев’яні скульптури та завжди пахло олійною фарбою. Тітка мене постійно садила за малювання…»

Пригадує жінка 90-ті роки, коли грошей – обмаль, а дівчині хотілося нового одягу, нестандартного, неординарного. Тож навчилася шити, моделюючи зі старих речей модні кофтинки, спідниці та сукні. Уже в дорослому віці, коли вийшла заміж та народила дітей, свої творчі навички спрямувала на виготовлення іграшок для своєї малечі, оздоблювала прикраси для волосся, моделювала одяг на свята у дитсадок та школу для доньок, а ще дуже любила їх фотографувати. Тому сказати, що Людмила спеціалізується на одному виді декоративного мистецтва, не можна, бо ж у своїй творчій майстерні, яку облаштувала у квартирі в Курахове, а тепер – в одній з кімнат сільського будинку, є увесь арсенал майстрині для шиття, роботи з гіпсом, створення декоративних прикрас та навіть фотозон.

Вперше вовну для валяння Людмила побачила у Криму, в одній із торговельних яток. Зацікавилася, бо не знала, що це таке і як її застосовують, проте виникла ідея з вовни зробити волосся для ляльки. Уже вдома переглянула в ютубі відео про техніку роботи з вовною. А вже згодом так захопилася валянням вовни, що хотілося виготовляти вироби безупину. Перші витвори дарувала, а коли знайомі просили продати – вагалася, бо … каже, було і соромно, і ціну для кожного виплеканого виробу було важко скласти.

«Коли ти знаєш, скільки часу і зусиль ти вкладаєш у кожну творчу роботу, навіть найменшу, то вона для тебе стає дуже цінною і в моральному, і в матеріальному плані, - каже Людмила. – Наприклад, щоб просто зробити виріб, потрібно підібрати ідею, матеріал (стрічки, намисто, тканину, зажими та решту речей) в інтернеті, замовити, витратити час на саму роботу. Якщо ж немає натхнення чи задоволення від результату – процес затягується».

Одного разу свої витвори Людмила разом із донькою повезла на відомий в Україні і не тільки найбільший ярмарково-виставковий захід – «Сорочинський ярмарок», де її роботами милувались-дивувались не тільки відвідувачі, а й організатори. Та, зізнається майстриня, такого хвилювання, як тоді, не переживала ніколи в житті, бо ж, каже, виставляти своє творіння на огляд публіки – не її стихія.

«Мене більше захоплює процес творчості, ніж демонстрація результату. Найбільше люблю творити в тиші, коли в уяві вимальовується образ майбутнього виробу, а я – сповнена натхненням та ентузіазмом», - зізнається жінка.

Сюди ж, на Шацькі озера, евакуйовуючись разом із родиною, майстриня прихопила лише один рюкзак з приладдям, вклавши тільки найнеобхідніше – те, що майже неможливо купити. З мінімумом розпочала процес творчості уже в сільській хатині. Правда, від стресу та постійних переживань майже місяць була у творчому ступорі. І лише за деякий час, озирнувшись навколо, заново побачила красу Шацьких озер, волинського лісу, в якому знайшла безліч природних матеріалів для своїх ековиробів.

Уже тут, надихнувшись місцевістю, традиціями, Людмила стала вишукувати старовинні речі, меблі, кухра, комоди, волинські кошики тощо, щоб дати їм друге дихання та створити ексклюзивні речі. Організовує фотосесії зі своїми творчими роботами та виробами, де в ролі моделей – доньки майстрині. Озеро, ліс, старі сільські хатини, сільське подвір’я, інтер’єр, хатні старовинні речі – це те, що тепер стало фоном для показу її виробів та фотозоною. 

Уже тут Людмила шукає «свого» клієнта – пропонує до продажу свої оригінальні вироби (прикраси на волосся, сережки, намиста, брошки, комплекти біжутерії, іграшки, серед яких є українська лялька, елементи декору для інтер’єрів) у магазині «Глобус» та магазині шачанки Софії Пух, взяла участь у майстер-класі з валяння вовни на одному творчому заході в селі Світязь, що організовувався в громаді.

Заняття творчістю усіляко підтримує чоловік Людмили – Олександр, котрий працює лікарем-онкологом у Шацькій лікарні. Тепер уже разом планують, як будуть розвивати маркетинг виробів (до речі, неабияку зацікавленість в цьому виявляє 13-річна донька подружжя – Марія), хоче організувати своєрідні мінівиставки в різних місцях. Найближчим часом Людмила разом зі своєю мамою (батьки Людмили також переїхали жити до Шацька) планує свої вироби повезти і до німецького Берліну, аби більше за кордоном презентувати українську культуру. Сподіваються і на те, що і тут її вироби знайдуть свого поціновувача.