Роман Скірак та Михайло Хімчак - про духовну місію капелана, психологію та волонтерство

Війна руйнує не тільки людське тіло, а й ламає душі, кидаючи їх під нещадні жорна жорстокої реальності воєнних дій. Мабуть, сьогодні важко знайти людину, котра б не молилася Богу та не просила миру нашій Україні, не возносила молитв за наших військових, за їхнє повернення додому живими та здоровими. І якщо ми, прості віряни, можемо щонеділі прийти до церкви, отримати від священника пораду, то там, на передовій, захисники цього зробити не можуть. Проте потреба наших бійців у спілкуванні з духівниками є в рази більшою.

Надати своєрідну психологічну допомогу, задовольнити духовні потреби бійців і покликана капеланська служба, представників якої нещодавно вшановували в Україні.

«До 2014 року в Україні капеланській службі не приділяли стільки уваги, як тепер, – каже протоієрей Михайло Хімчак, котрий опікується прикордонниками Луцького прикордонного загону, зокрема і з підрозділу «Світязь» (до речі, в селі Світязь минулого тижня освятили капличку). – З того часу, коли на східних теренах нашої країни почалася війна, тоді ми, капелани, добровільно їздили на ротації, постійно перебуваючи з нашими бійцями на передовій. В наступні роки у військових частинах уже почали офіційно вводити такі посади, як військовий священник. Тобто капелан офіційно був у штаті кожного військового підрозділу. Тепер же, з 24 лютого, від держави чекаємо мандат, який прирівняє капеланів до військовослужбовців у соціальному забезпеченні».

Покликання капеланів – завжди бути біля воїнів, особливо в такий непростий період часу, як зараз, а їхня головна зброя – це молитва, – каже отець Михайло.

Проте капеланська служба не знімає обов’язків мирського священнослужителя.

«В різних ситуаціях, навіть не завжди сприятливих та спокійних, стараємося, щоб наші воїни не були позбавлені духовної опіки, де б вони не перебували, - розповідає отець Михайло. – Свідченням цього є остання подія, коли ми освятили капличку на території підрозділу «Світязь» за старання та бажання військовослужбовців, адже, як зізнаються самі, мали потребу в тому, щоб духовна складова була присутня в їхньому житті. Адже те, що неможливо для людини – можливо для Бога».

Чимало бійців, котрі у відносно спокійні роки поверталися з ротації, потребували спілкування зі священником. Та коли почалося повномасштабне вторгнення, ракетні обстріли мирних міст, духовної підтримки потребували не лише військові, а й їхні родини, каже отець Михайло. За словами капелана, сили та віри додавало родинам звичайне кількахвилинне відвідування храму та подана за здоров’я записка. Бути у такі важкі хвилини поруч, розрадити, підтримати – це найперший обов’язок священника.

У 2016 році на Волині утворили громадську організацію «Військові капелани Волині», до якої увійшло майже 30 священнослужителів з різних тоді ще районів нашої області.

«Ми маємо можливість їздити не тільки з духовною місією до наший військових, а й волонтерською. На жаль, не завжди поїздки є приємними. Так, влітку у Миколаїв ми доправили авто-рефрижератор, яким привозимо тіла наших загиблих Героїв додому», - з сумом каже отець Михайло.

Капелани не залишають родин, які втратили у війні своїх рідних, спілкуються з тими шістьма сім’ями волинських прикордонників, загибель яких офіційно підтверджено з початку 2014 року: трьох – під час АТО/ООС, та ще трьох – з початку повномасштабної війни.

Світязькими прикордониками, які проходять службу тут, на місці, опікуватиметься отець Михайло, котрий приїжджатиме раз на місяць. Якщо є виникне потреба – прикордонники завше можуть звернутися до місцевих священників – отця Михайла Цвинкилевича, благочинного Шацького деканату ПЦУ, настоятеля Свято-Дмитрівського храму в Самійличах, та капелана Романа Скірака, настоятеля парафії святого Архістратига Михаїла ПЦУ смт Шацьк, котрий неодноразово бував у зоні бойових дій і як волонтер, і як військовий капелан.

Отець Роман став до лав військових капеланів Волині у 2015 році.

«Стати військовим капеланом може будь-який священник, аби було його бажання виявити прагнення саме до духовного служіння воїнам, - каже отець Роман. – Він має взяти опіку над певною військовою частиною, бригадою. Капелан має бути і психологом, і духовним наставником для бійців, міцною опорою, надійним духовним щитом нашого фронту, вміти дати слушну пораду, роз’яснити, підтримати. Це нелегка ноша».

Серед обов’язків капеланів – прийняти сповідь бійців та дати причастя, провести богослужіння та задовольнити їхні духовні потреби. Як зізнався отець Роман, в його капеланському служінні були випадки, коли на запитання бійців важко було знайти відповіді, підібрати правильні слова розради та підтримки. Але те, чого не може людина, може Бог, тож завдання священника – дати молитву та причастя, вберегти воїнів від зневіри, розпачу й безнадії.

Якщо у 2014 році капеланів не завжди сприймали як духівників, здатних в душевній скруті допомогти, то з роками думки та ставлення до них значно змінилися. За словами священника, тепер же бійці, повернувшись із передової на ротацію, самі просяться до капеланів, бо бачать позитивний ефект у спілкуванні з ними.

«Найперше до таких бійців приходить священник з психологом, стараються прояснити ті моменти, які найбільше їх тривожать, - розповідає отець Роман. – Ми бачили позитивні зрушення у тих підрозділах, де священник постійно перебував з бійцями, мав з ними контакт, а також там, де в окопах чи на місцях базування військових облаштовані невеличкі духовні куточки. Тоді бійці могли в будь-який момент, коли цього потребували, підійти, помолитися, попросити допомоги у Бога та благословення».

За словами священника, тепер на передовій практично неможливо знайти військових, які б не вірили в Бога та не потребували молитви чи звичайного спілкування зі священником. Бувало, що чоловіки-військові, котрі все життя прожили у великих містах та ходили до церкви раз на рік, просили духовної сповіді, розмови та молитви. Навіть звичайна присутність капелана, кількахвилинна щоденна спільна молитва піднімала бойовий дух, дисциплінувала бійців. Бо ж страх перед боєм, яким би боєць не був сміливим та відважним, завжди є. А от молитва, навіть коротенька, звернення до Бога додає бійцям внутрішніх сил.

Місія волинських капеланів – не лише духовна, а й волонтерська. Вирушаючи на передову, священники щоразу везуть бійцям найнеобхідніше: продукти, передачі з дому, спальники, каремати, одяг та взуття… Тож і зустрічають наші бійці своїх наставників з особливою теплотою та радістю. Бо капелани завжди готові служити Богу, людям і Україні.