Вірші поетеси з Плоского написані душею

«Мої вірші написані душею...» – так називається спільнота в соцмережі, яку нещодавно створила поетеса з села Плоске Тамара Гайдик.

Опубліковані поетичні твори, в яких – внутрішні переживання авторки, довершений світ навколо і відгомін сучасних подій, за короткий період знайшли сотні шанувальників серед любителів римованого слова, – пише газета «Новий погляд+».

Процес творчості для пані Тамари особливий: це не просто свято словесної чуттєвості і вміння кількома словами висловити невисловлюване. Це клубок її емоцій і почуттів, які миттєво, дивовижним чином, трансформуються у живе поетичне слово і рівними рядочками лягають на папір.

«Я не знаю, що таке муки творчості, не змушую себе писати, не мудрую над римою. Вірш народжується природньо, легко, без болючих потугів.  Здається, що поезія живе в мені, і коли приходить час котроїсь із них, то вона з’являється в світ, як дитина.

Якось гуляли ввечері з наймолодшою донькою Марійкою, а вона каже: «Мамо, дивися, небо горить!». Поки ми дійшли додому, в пам’яті вже закарбувалися слова: «Небо горіло заходом сонця, щастя й кохання тримала в долоньці. Щастя – лишила, кохання – впустила. Птахом у небо воно відлетіло…» – розповідає поетеса.

Тамара Гайдик народилася і живе в Плоскому. В неї чудова сім’я: чоловік Володимир, четверо дітей, троє внуків. І улюблена робота в одному з закладів Шацька. Ще в шкільні роки вчителька української мови, читаючи її перші вірші, заохочувала юну поетку до творчості: «Тамаро, пиши!» І вона творила, описуючи красу природи, возвеличуючи мову, прославляючи рідний край. В юності з’явилися твори про кохання. А тоді, коли народилася перша дитина – дитячі вірші і колискові пісні.

Пік творчості, коли поетичні слова безкінечним потоком ніжності просилися на папір, припав на період, коли в подружжя Гайдиків народилася Марійка, яка нині є третьокласницею Прип’ятської школи.

«Я просто не встигала записувати вірші, бо слова мимоволі йшли зсередини, з самої душі… Не шукала зумисне тем для творів, а виходила з будинку, озиралася довкола і відразу знаходила поезію в буденному, чомусь дуже знайомому, але такому, що знову і знову мене надихало, як от ранкове сонце, усмішка дитини, перший підсніжник, листочок, який кружляє в таночку у парі з вітром».

У творчому доробку поетеси є не лише лірика, а й твори про Бога, маму, рідну мову, Революцію гідності, війну на Сході. Буквально декілька днів тому, коли відвідувачі закладу, де працює пані Тамара, нарікали на дощову погоду, в неї миттєво народився вірш про те, як нелегко в таку пору українським воїнам на Донбасі.

Поетеса не лише «вдягає» свої думки в словесну оболонку, а й придумує для деяких мелодію. Має до ста власних пісень, музику до кожної тримає в голові і мріє про те, що знайдеться людина, яка покладе її твори на ноти.

Тамара Гайдик з усмішкою згадує про час, коли в господарстві утримувала три корови. Бувало, що процес доїння починався в господині з наспівування простенького мотиву, а закінчувався – готовою піснею. Діти жартували: «Мамо, що новенького написала?» або «Чи дали корови більше молока, слухаючи пісню?».

На написання поезії її часто надихають рідні люди: чоловік, діти, внуки. «Всі миті щастя, подаровані тобою, я буду пам’ятати все життя. Я навіть заберу їх із собою туди, у потойбічне майбуття…» – такими чуттєвими рядками починається вірш, присвячений чоловікові Володимиру.

Маленька донечка Марійка, яку пані Тамара називає своєю музою, в захваті від маминих віршів. Більше того, вона вже сама пише, правда, не віршовані рядки, а прозу. Так само, як мама, підбирає для своїх емоцій правильні слова. Якось на канікулах, чекаючи неньку з роботи, написала цілий твір про те, як її любить.

Поки що два товстих зошити з власною поезією авторка зберігає в шухляді. Та відтоді, коли почала публікувати вірші в Інтернеті, прихильники її творчості спонукають до того, щоб видала збірку. І хоча диво поезії важко пояснити розумом, шанувальники кажуть, що її твори дають відповіді на багато запитань, дарують розраду в нелегкі хвилини, вони – як музика, сповідь, молитва – торкаються до сокровенних струн душі, очищають і надихають.

«Я знаю, що моїх віршів вистачить не на одну збірку. Проте та, що побачить світ першою, неодмінно називатиметься «Вірші, написані душею», – каже Тамара Гайдик.

Мирослава ЦЮП’ЯХ

Вірші, написані душею

Мої вірші, написані душею, -
Це біль, це крик, це її плач...
Мої вірші написані душею…
Віршем кажу: «Люблю», кажу: «Пробач».
І коли сум на серці осідає
Й нотка печалі у душі звучить,

Тоді свої вірші писать сідаю
І моя муза більше не мовчить.
Я свою радість виливаю на папері,
Моя душа співає із дощем,
Я бережу вірші в душі-портфелі
І замикаю золотим ключем.

Сьогодні ключ цей вам я довіряю
Цей ключик душу мою відімкне.
Якщо колись писать я перестану,
Моя душа тихесенько помре.

Дощ за вікном

А за вікном сьогодні у нас дощ,
То небо плаче тихо знов сльозами.
Всі за столом смакують смачний борщ,
Уся родина дружня, усі з вами.
Хтось нарікає на негоду за вікном,
Але землі потрібна ця волога.
Подякуймо: всі ситі за столом
І серце не жує німа тривога.
Подумаймо за тих, хто там – за нас,
За мирне небо мокне у окопах,
Ви думкою полиньте на Донбас,
Туди, де про снайперський всі мріють промах.
Подякуймо за те, що ми живі,
Під мирним небом ходять наші діти.
...І про погоду.  Ви є неправі.
Бо від дощу розквітнуть гарно квіти.