Три доньки і два синочки: мати-героїня з Мельників розповіла про своє найбільше багатство

1 вересня відповідно до Указу Президента України почесне звання «Мати-героїня» присвоєно чотирьом багатодітним матерям Шацької громади, які народили і виховують 5 і більше дітей. Серед тих, хто отримав цю почесну державну відзнаку з рук Ольги Черен, голови Ковельської районної військової адміністрації, та Сергія Карпука, Шацького селищного голови, є Юлія Дударчук із села Мельники. Жінка народила та разом із чоловіком Юрієм виховує 5 дітей.

Про це пише газета «Новий погляд+».

Він – вчитель фізичної культури і спорту у Мельниківському ліцеї, вона працює кухарем у місцевому дитсадку. Обоє народилися і виросли у Мельниках. Він – на 5 років старший, тож один одного запримітили лише на весіллі у брата Юрія, де Юлія була за старшу дружку.

Читайте також: Звання «Мати-героїня» присвоїли чотирьом мешканкам Шацької громади

Після півторарічних зустрічей одружилися у 1997 році, коли Юрію виповнилося 23 роки, а Юлії – 18. Молода пара стала жити у батьків Юрія, мріяли про власний просторий будинок. Юрій на той час, маючи за плечима фах електрика та службу в армії, пішов здобувати вищу освіту (спеціальність – фізична культура) у Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Юлія – здобувати фах бухгалтера в одному з навчальних закладів Харкова.

Про те, що матимуть п’ятьох дітей, не мріяли ні Юрій, ні Юлія.

– Одного разу, коли я ще вчився на водія у Володимирі, в нас була викладачка, дуже хороша жінка старшого віку. Вона любила з нами говорити про різні сімейні ситуації. Одного разу сказала нам: хлопці, коли ви будете зустрічатися з дівчиною, з якою ви хочете створити сім’ю, ви маєте обов’язково поговорити, скільки дітей хочете мати. І от під час однієї розмови я запитав у Юлі, скільки дітей вона хоче. Вона каже – двох, я ж кажу, що хочу трьох. Так і вийшло…, – сміється Юрій.

Сам чоловік виріс також у багатодітній родині: він був п’ятою дитиною з шістьох. Тож знає, що мати так багато братів та сестер – це завжди знайти підтримку, опору в скрутну годину, отримати пораду від найрідніших та розділити велику радість з усіма членами родини. Тож для нього народження п’яти дітей не стало чимось неочікуваним.

Першим у молодої родини народився син Олександр. Йому зараз 22 роки, як і тато, закінчив факультет фізичної культури та спорту Волинського національного університету ім. Лесі Українки. 20-річна донька Орися – студентка, навчається на біолога, на даний час поїхала працювати до Польщі. Наталія – випускниця школи, мріє стати юристом. Тож зараз вся родина – в очікуванні результатів відбору абітурієнтів у виші, в які донька подала документи. 12-річний Іван – семикласник, а найменшенька Олеся – у четвертому класі. Імена дітям, зізнаються, обирали разом.

Запитую, чи важко давати раду стільком дітям. На що подружжя каже: коли було двоє старших діток – було важче. А от коли народились решта – то стало легше, адже старші стали і найпершими помічниками батьків, і няньками для молодших.

– Коли багато дітей в сім’ї – вони стають більш здруженими. В нас немає такого, щоб чимось хтось не поділився з іншими – чи то шоколадкою, чи то цукерками, – розповідає Юлія. – Вони і з уроками допомагають один одному. Найважче, правда, було тоді, коли хтось один хворів грипом: тоді вірус одразу підхоплювати всі решта дітей, і весь будинок перетворювався у своєрідний лазарет. Пригадую, як усі один за одним перехворіли вітрянкою: тоді навіть ванна була зеленою…

Уже понад 11 років сім’я Дударчуків живе у власному просторому будинку, тож розподілили між собою і хатні обов’язки: посуд миють дівчата, хлопці допомагають по господарству, прибирання – теж на дівчатах, але хлопці обов’язково мають дотримуватися чистоти в будинку та своїх кімнатах. Приготувати сніданок, обід чи вечерю – теж в обов’язках жіночої половини. Хоча, як зізнається Юлія, щоб нагодувати таку велику родину, багато не треба: усі їдять те, що вона зготує.

Звикли в багатодітній родині гуртом братися за будь-яку роботу: садити картоплю чи городину – разом, копати – разом, в ліс чи на озеро – також усі гуртом. Правда, старший Сашко більше любить збирати гриби, а от Іван – затятий риболов. Саме його Юрій частенько бере з собою не тільки на літню, а й на зимову риболовлю. А як принесуть улов додому – стільки радості в очах!

– А ще Іван майже півтора року прислужує в місцевому храмі, - розповідає Юлія. – Він одного разу прийшов і сказав, що записався у прислужники. З тих пір кожної суботи та неділі ходить сам на богослужіння, відвідує недільну школу.

Читайте також: Багатодітній матері з Острів'я присвоїли звання «Мати-героїня»

У кожного з дітей – свої інтереси в житті: Сашко – у пошуках роботи, Орися, окрім навчання, цікавиться спортом (навчаючись, працювала в одному з фітнес-залів Луцька), Наталя любить дисципліну та мріє про кар’єру правника. Іван поки ще не визначився, ким хоче бути в житті – чи то митником, чи то бізнесменом, чи то блогером….

– Найбільш жвава в нас найменшенька Олеся, - каже Юлія. – В неї – скрізь своя компанія, скрізь – друзі. Однак у свої 9 років вже допомагає мені на кухні, миє посуд, прибирає.

Діти в родині знають, що таке праця, стараються заробити власні гроші для того, аби забезпечити себе усім необхідним до школи. Наприклад, старший Сашко, коли йому було 9 років, влітку на пляжах продавав пиріжки, а за виторгувані гроші купив собі комп’ютер. Потім цю місію перейняли дівчата. Допомагають діти і дідусеві з бабусею сіна накосити, корів пасти. А щоб закупити усе необхідне до школи, родина щороку їздила на один з найбільших гуртових ринків України – у Хмельницький.

Відпочивати люблять також усі разом: як тільки випадає нагода – їдуть або ж у ліс (у кожного з членів родини є свій велосипед), або ж «на острів» біля озера – покупатися, позасмагати, а восени – просто прогулятися та посмажити на вогні сало.

Подружжя Дударчуків зізнається, що таки справді найбільша радість і щастя для батьків – бачити здоровими, щасливими та усміхненими своїх дітей. Розповідаючи про Сашка, Орисю, Наталю, Івана та Олесю, та уявляючи момент, коли усі вони стануть дорослими та порозбігаються з батьківської хати, у Юлії мимоволі навертаються сльози на очі. Розуміє, що згодом доведеться відпустити кожного зі своїх п’ятьох дітей у самостійне життя, тож поки що тішиться їхньою присутністю у домі, насолоджується тими хвилинами, коли вдається усім разом зібратися за чималим сімейним столом, порадіти успіхам своїх дітей.