«Я не працюю, а займаюся улюбленою справою!» – шацька перукарка

Без послуг перукаря не обходиться жодна людина. І кожен з нас має свого майстра чи майстриню, яких обирає за певними критеріями, вподобаннями та навіть якимись підсвідомими інтуїтивними відчуттями. Зазвичай це людина, що не лише професійно надасть потрібну послугу, а з якою ще й комфортно провести час, поспілкуватися та зустрітися знову.

Шацьку перукарку Валентину Забродоцьку не потрібно представляти зайвий раз, адже багато хто користувався її послугами ще уперукарні «Вікторія», а згодом у власній – під назвою «Валентина», яка знаходиться у колишньому адміністративному приміщенні фабрики «Шачанка» – пише газета «Шацький край».

Саме там вона привітно зустрічає клієнтів, яких вже за два десятки років назбиралося чимало. На їх кількість не впливає відсутність яскравих вивісок, реклами та особливого піару. Валентина має індивідуальний та професійний підхід до будь-якого клієнта й знає, як бездоганно виконати одну із багатьох послуг.

1

Майстриня-стилістка розповіла читачам про те, як вирішила стати перукарем, поділилася секретами майстерності та успіху.

Дитинство Валентини припало на ті часи, коли у селищі Шацьк була єдина перукарня на весь район, у якій надавались найпростіші послуги. Щоб причепуритися, жінки навіть їздили до білоруських майстринь. Тоді вони й гадки не мали, хто такий стиліст чи візажист, та були впевнені, що їх прикрашають хімічна завивка та яскраві тіні для повік. А у ролі перукаря зазвичай виступала подруга чи знайома.

Саме до такої знайомої, яка надавала перукарські послуги у своєму помешканні, час від часу зверталася мама шестирічної Валі, не раз беручи її із собою. Дівчинка уважно стежила за вправними руками майстрині. Особливо їй подобався процес створення хімічної завивки за допомогою дерев’яних коклюшок. Саме такі відвідини домашнього «салону краси» вплинули на вибір майбутньої професії.

«Вже будучи студенткою Луцького профтехучилища, ще на першому курсі зрозуміла, як складно виконувати практичні завдання на основі вивчених теоретичних знань. Знати – це одне, а виконати поставлене перед тобою завдання, та ще й враховуючи бажання клієнтів – зовсім інше. Ніколи не забуду перші успіхи та невдачі. Одними з «бажаючих» отримати послуги дилетанта, звичайно, були мої рідні. Особливо підтримувала онуку любляча бабуся Ніна. Розуміючи, що їй втрачати нічого, вона жертвувала своїми косами, примовляючи при цьому: «Вчися, вчися, дитинко». І не встигало відрости  волосся, як знову мінявся її образ.

А вже навчаючись на другому курсі, я досить непогано стригла, моделювала зачіски, фарбувала волосся та інше», – пригадує минуле пані Валентина.

2

Майстриня впевнена: аби досягти професійних успіхів, перш за все потрібно постійно навчатися та не зупинятися на досягнутому, адже мода та технології безупинно змінюються. Так перукарка вдосконалювала свої навики на тематичних майстер-класах та семінарах у містах Івано-Франківську, Луцьку та Львові. А після навчання одразу закріплювала набуті знання у роботі, пропонуючи клієнтам щось новеньке. За її словами, професійний майстер також повинен мати розвинуте відчуття стилю та смаку, а під час вибору зачіски враховувати не лише особливості форми обличчя клієнта, а й вік, стать та неодмінно модні тенденції. Також пані Валентина впевнена, що людина її професії повинна бути відкритою, комунікабельною та стриманою у прояві емоцій.

«Пам’ятаю одного приїжджого чоловіка, який навідувався до перукарні влітку аж три сезони підряд. Він без кінця шукав найменші недоліки у моїй роботі і без кінця вказував на них, керуючи усім процесом. Розуміючи, що недоліків немає, я вирішила застосувати свій маленький експеримент: провела машинкою по гребінцю, не торкаючись волосся. Змін не відбулося, а чоловік аж вигукнув із задоволенням: «Бач, наскільки краще стало?!». А я доклала великих зусиль, аби залишитись ввічливою та вкотре впевнилася у силі вислову «Клієнт завжди правий» – розповідає вона з усмішкою.

Валентина разом з чоловіком Сергієм виховують сина Олександра та доньку Юлію. Жінка пишається тим, що донька вирішила продовжити мамину справу і на даний час є студенткою того ж навчального закладу, який колись закінчила і вона. Курйозним моментом у цій ситуації є те, що у дитинстві Юлія неодноразово запитувала: «Чи не образишся, мамо, якщо я не буду перукарем?», бо мама частенько пізно поверталася з роботи і була дуже втомленою.

Натепер дівчина успішно навчається на перукаря-манікюрницю, стиліста і, на відміну від інших одногрупниць,має хорошу базу для практики.

2

Валентина Забродоцька з радістю ділиться своїми універсальними знаннями з практикантками, без вагань надає перукарські послуги людям з обмеженими можливостями по місцю їх проживання, робить знижки учасникам АТО.

Своїм клієнтам майстриня радить перш за все жити на позитиві та дбати про своє здоров’я не лише зовні, але й із середини: правильно та корисно харчуватися, приймати вітамінні комплекси, вести здоровий спосіб життя та використовувати у догляді за волоссям якісні професійні засоби.

Коли заходить мова про роботу, пані Валентина відповідає: «Я не працюю. Я займаюся улюбленою справою!».

1

Людмила МАКСИМЧУК