На її очах творилася історія санаторію «Лісова пісня»

01 Серпня 2022, 18:00
Ювілярка в колі своєї сім'ї 1199
Ювілярка в колі своєї сім'ї

Завжди усміхнена, привітна, вона – одна з тих, з ким найчастіше доводиться стикатися пацієнтам та відпочивальникам санаторію «Лісова пісня». Лідія Іллівна знає про санаторій усе, адже працює тут майже 40 років з тих 50, відколи вперше здравниця відчинила свої двері для своїх відвідувачів. 

На її очах відбувалось його становлення, розвиток, разом з колективом вона переживала нелегкі 90-ті – пише газета «Новий погляд+».

Лідія Полінкевич - реєстраторка санаторію «Лісова пісня», старша медична сестра обох корпусів, тому до неї завше звертаються з тим чи іншим питанням усі, хто приїхав сюди відпочивати чи оздоровлюватись. І знають, що вона обов’язково допоможе.

А 31 липня пані Лідія на своєму життєвому порозі зустріне славний ювілей. З чималим багажем життєвих та професійних знань, з міцною та люблячою родиною, вона щиро радіє, що досягла в житті усього, про що мріяла.

Народилась Лідія Іллівна у селі Мельники. «А саме в ту пору, коли уже корови надвечір ішли, казала мама», - розповідає жінка. Зростала у колі люблячої родини – мами, тата, сестер… На жаль, коли дівчинці ледве виповнилося шість років, помер тато. Для родини це було надзвичайно важким ударом, адже весь тягар виховання п’ятьох дітей ліг на плечі мами та старшої сестри Галини, котра наступного дня після похорону батька поїхала складати вступний іспит у Любомльське медичне училище. На жаль, стрес дався взнаки – Галина, котра вирізнялася своїм розумом, так і не стала студенткою медичного училища, натомість змушена була йти працювати у харчоблок санаторію «Лісова пісня».

У спогадах Лідії Іллівни – і незабутня поїздка на море, котра, як зізнається, немало вплинула на її подальший вибір.

«Одного разу за відмінне навчання у школі я отримала путівку у дитячий табір «Молода гвардія» в Одесу. Щастю моєму не було меж! На ті часи не те що в Одесу, навіть у більше місто поїхати було надзвичайною подією, - пригадує жінка. – З тих пір я вирішила, що не буду сидіти вдома, а поїду вчитися».

Так і сталося. Закінчивши 8 класів, Лідія Іллівна за порадою старшої сестри Галини, котра так і не стала медиком, успішно склала іспити у Ковельському медичному училищі. Навчатися, зізналася,  було важко, адже вимоги усіх викладачів – дуже високі. У 1980 році закінчила навчання та відразу пішла працювати в Луцький клінічний пологовий будинок у відділення реанімації. У той час завідувачем відділення був заслужений лікар України Микола Філіпчук. От у нього вчорашня випускниця медучилища і навчилася усіх професійних вмінь.

«Хто хотів у нього навчитися, то навчився всього, що він міг передати, - розповідає Лідія Іллівна. – Він водночас був і видатним лікарем, і … мов другим батьком-наставником для мене. На жаль, минулого року його не стало, не зумів здолати коронавірус».

Три роки роботи у Луцькій лікарні Лідія Іллівна згадує як період, коли саме теорію, здобуту в училищі, грунтовно вдалося підкріпити практикою. 

«Найстрашніше було, коли жінка помирала…Пригадую, що весь персонал був тоді на нічному чергуванні. У породіллі після пологів став дуже падати гемоглобін, відмовили нирки, її підключили до штучної нирки. Всі були на місцях: медсестра на посту, анестезіолог, лікарі … Спершу надавалась реанімація…потім вже мені кажуть: «Лідо! Не качай. Вже не треба!». Я не могла усвідомити, як так?! Так багато персоналу! Всі на своїх місцях і вона помре! У 34 роки! Після цього стало зрозуміло, що усі ми в Божих руках», - ділиться пані Лідія.

У 1983 році, після одруження з однокласником Віктором, Лідія Іллівна повернулася у рідне село Мельники, влаштувалася медсестрою у терапевтичний корпус санаторію «Лісова пісня». Тут уже, зізнається, на молоду спеціалістку чекало інше «випробування» - оформлення по 200-250 історій пацієнтів за день, коли в реанімації було лишень 8-10! Та, каже, звикла і до цього, навчилася працювати з такою великою кількістю людей, коли навіть взимку заклад приймав до 300-400 людей!

«Роботи я ніколи не цуралася, а вже після трьох років роботи в реанімації навіть у найбільш критичних ситуаціях могла діяти без роздумів та найменших вагань, - каже ювілярка. – А як пригадаю, скільки виходила по селі ін’єкції людям робити, бо ж то той, то той попросить вдома вколоти, а відмовити не можу… Бо ж на все село – тільки медсестра на ФАПі та я з медичною освітою».

За ці 40 років, що Лідія Іллівна працює в санаторії, відзначає, наскільки змінився заклад, котрий славиться на всю Україну своєю потужною лікувальною базою, комфортними умовами проживання для відвідувачів. І попри пандемію коронавірусу, війну, тут стараються впроваджувати нові методи лікування, робити ремонти як кімнат, так і лікувальних корпусів. 

Мріє, щоб заклад, попри важкі воєнні часи, в майбутньому зумів стати справжньою курортно-лікувальною перлиною не лише Волині, а й держави.

Свою ж нереалізовану мрію про вищу освіту Лідія Іллівна та її чоловік втілювали вже у своїх трьох доньках: найстарша закінчила Шацький лісовий технікум та академію внутрішніх справ у Києві, тепер працює в Луцькому міському суді; середульша закінчила медучилище та здобула освіту психолога, найменша– закінчила ветеринарну академію та працює у Луцьку в санепідемстанції. Дочекалася жінка і двох чудових зятів. Та найбільшою потіхою для подружжя Полінкевичів є четверо внуків!

У переддень ювілею мріє Лідія Іллівна про мир в Україні, про щасливе життя для дітей та внуків. Вірить, що її бажання обов’язково збудуться!

 

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024