Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Шачанин Геннадій Дзядук вирішив відновити усі гілки родинного дерева
Шачанин Геннадій Дзядук вирішив відновити усі гілки родинного дерева

Шачанин дослідив свій родовід до восьмого покоління

12:50 10.02.2020
2151

Часом ми забуваємо про те, що є спадкоємцями та продовжувачами свого роду, а кожен з нас – ланкою у безперервному ланцюгові життя, що тягнеться з минулого в майбутнє.

Досліджуючи свій родовід, можна дізнатися про те, ким були твої пращури, чим займалися, які мали особливості характеру та поведінки, скільки у них було дітей та інше. А ще – які гени дісталися від них у спадок, – пише газета «Шацький край».

Часом можна навіть розкрити якусь давню сімейну таємницю. Та це вдається зробити лише тим людям, у родинах яких здавна шанують пам’ять, де з покоління в покоління передаються сімейні реліквії, розповіді про життя і вчинки дідів та прадідів, старі, пожовклі від часу світлини. І досить поринути в історичну пам'ять своєї родини, щоб зрозуміти – дерево роду розлоге та велике, а коли заглиблюєшся в процес його створення, складно зупинитися на малому, прагнеш все більше й більше дізнатися про своє коріння.

Якось шачанин Геннадій Дзядук зацікавився походженням власного прізвища (dziadek у перекладі з польської означає дід) та подався до Волинського обласного архіву шукати польське коріння. Пращури пана Геннадія та його дружини Наталії, а це родини Чаків, Сахаруків, Дзядуків, жили у селах Згорани, Хомичі та Самійличі і були прихожанами Згоранської церкви. Відповідно усі записи дат народження, хрещення, вінчання та смерті велися у її метричних книгах.


З них і розпочав чоловік пошуки родинної гілки батька Адама, спираючись також на його усні розповіді. І коли взяв до рук старовинні джерела, датовані 1848-1865 рр. й побачив у них прізвища своїх предків, вже не зміг зупинитися та вирішив відновити усі гілки родинного дерева.

Багато років кропіткої праці дали плідний результат: сімейне «коріння» Геннадій Адамович знає до восьмого коліна і впевнений, що дізнається ще й до десятого, а це означає – здійснити екскурс в минуле вже більш, як на два століття.

В процесі роботи над архівними документами виникало багато запитань щодо відсутності певних записів, або ж самих книг. Та куди б не завели дороги, хоч і до самої Варшави, відступатися він не збирається. А поки продовжуватиме пошуки в обласному архіві Житомира, оскільки це місто з 1795 року було адміністративним центром Волинської губернії, що входила до складу Російської імперії.

Згодом там заснували статистичний комітет для збору важливої інформації про губернію та її мешканців, рід їх занять та побут. До Житомира Геннадій поїде зі старшим сином Назаром, який теж охоче долучився до справи.

Чоловічий рід по лінії батька більш близький для Геннадія і це не дивно, адже він є спадкоємцем їхнього прізвища, добре пам’ятає не лише діда, а й прадіда та знає, що передалось у спадок від dziadkоwie.

Дід Трохим та прадід Данило хоч і були заможними селянами, не ставили власницькі інтереси вище державних. Вони мали сміливу вдачу та не знехтували своїми обов’язками захисників Батьківщини: кожен з них без вагань пішов на війну. Тож Перша та Друга Світові війни тим чи іншим чином вплинули на їх долю та долю цілої родини.


Пращури дружини Наталії по лінії її матері теж заслуговують на увагу та вічну пам’ять нащадків, адже один з них був представником УПА, за що сім’ю вивезли до Сибіру, а другий – загинув під час розстрілу в'язнів Луцької тюрми органами НКВС 23-24 червня 1941 року, будучи несправедливо засудженим.

«На кожному генеалогічному дереві можна побачити долю родини, а через неї – історію всього народу, процесів, які відбувалися в суспільстві з цілою нацією. Я пишаюся тим, що належу до простого працьовитого роду порядних людей і зовсім не жалкую, що не є нащадком знатних вельмож», – ділиться роздумами Геннадій Адамович.

На запитання, як саме збирається відобразити своє родинне дерево, чоловік відповідає:

«Я довго уявляв, яким воно має бути. Спочатку хотів намалювати його на стіні та розмістити старі світлини, адже історія родини має бути перед нами щодня, а не захованою десь у альбомах. Та врешті-решт вирішив втілити задум на полотні, щоб при потребі перемістити в будь-яке інше місце. Поки чорновий варіант схеми креслю на великому ватмані. До того ж створювати родинне дерево не обов'язково в класичному стилі, а можна придумати свою оригінальну модель.

Наприклад, відтворити його схематичнона одній основі, а на іншій – розмістити окрім головної інформації ще й старі фотокартки, листівки, документи та довідки, вирізки з газет чи журналів, які дадуть можливість відчути дух минулих століть. Головне – втілити в життя задумане».

Геннадій Адамович щиро вірить, що його справу в майбутньому продовжать сини Назар та Лук’ян, адже з народженням кожного наступника їхнього роду на «дереві» з’являться нові гілки, які теж ростимуть та міцнішатимуть.

Наостанок бажаю йому творчих успіхів та натхнення у здійсненні заповітної мрії. Раджу всім долучитися до цієї благородної справи й «виростити» могутні родинні дерева.

А що цікавого розповів пан Геннадій про своїх пращурів, та які таємниці відкрились йому під час вивчення сімейного родоводу, дізнаєтесь у наступному матеріалі.

Людмила МАКСИМЧУК

загрузка...
Коментарі

Сергій

08:46 11.02.2020

Гена молодець. і без родоводу є хорошою людиною

25 лютого
Сьогодні
Вчора
23.02.2020
22.02.2020
21.02.2020
20.02.2020
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин