«Захищати учасників АТО/ООС – наш святий обов’язок» – голова спілки атовців Шацького району

8 січня ветерани АТО/ООС Шаччини на чергових зборах обрали нового голову однойменної громадської організації.

Ним став 50-річний учасник АТО з районного центру Ярослав Сацюк. Він знає, що таке справжня війна, і розуміє, як важко людям, які бачили кров, смерть, жорстокість, повернутись до мирного життя. Очоливши ГО «Ветерани АТО Шацького району», Ярослав Степанович склав чіткий план дій, які будуть спрямовані на захист прав воїнів, створення для них належних умов для реабілітації, працевлаштування та повернення до нормального життя – пише газета «Новий погляд+».

Ярослав Сацюк народився в 10 грудня 1969 року в селі Світязь. Навчався в Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації і механізації, згодом відслужив в армії і деякий час працював автомеханіком. Завжди був відкритий до нового і змін у житті, тому в 1990 році пішов працювати в правоохоронні органи. В 1999-у вирішив спробувати власні сили в підприємницькій діяльності, проте через деякий час знову повернувся в поліцію. В 2012 році отримав диплом Київської національної академії внутрішніх справ.

«На початку 2015 року ми поїхали в зону АТО добровольцями – в складі групи від Волинського управління МВС. Нас було четверо правоохоронців з Шацького району: я, Анатолій Оксентюк (начальник зведеного загону), Валентин Занюк і Богдан Штандер. Відправилися на Донбас транспортом, наданим Петром Ткачуком, пальне купили за свої кошти, як, до речі, і обмундирування. Продуктами допомогли небайдужі люди і волонтери. Навіть по дорозі нас перепиняв священник із села Крушинець Любомльського району, щоб віддати харчі», – розповідає Ярослав Сацюк.

Шачани несли службу на блокпосту, перевіряли транспорт, який в’їжджав з окупованих територій, забезпечували охорону Краматорського аеропорту, газорозподільної станції тощо. Була реальна небезпека. По українських позиціях стріляли «Гради», місто було переповнене сепаратистами, місцеві вороже сприймали людей в українській формі. В результаті спільних оперативних дій шацькі правоохоронці виявили і затримали 12 сепаратистів.

Продукти, що лишилися на завершення ротації, шацькі поліціянти відвезли побратимам-землякам Ігореві Мартинюку та Володимирові Пеху, які на той час служили в Зайцевому.

В зоні АТО з побратимами-земляками

Перебуваючи в рядах спілки ветеранів АТО, Ярослав Сацюк усвідомив, що наші воїни не користуються сповна пільгами, які передбачила для них держава, їхні права часто порушують, а проблеми ігнорують. Після повернення з війни труднощі у бійців виникають у спілкуванні з родиною, колегами, у пошуках нової роботи, в отриманні різних документів у державних установах, у медичній чи психологічній реабілітації, зрештою, через зневажливе ставлення до них тих, хто війну бачив лише з екрана телевізора.

В громадській організації «Ветерани АТО Шацького району» на сьогодні є 76 атовців, а всього в районі – понад  120. Всі вони різні, але на війні пережили найстрашніше. В одних «дах рве» від спогадів про полон і катування, інший досі ховається від голосних звуків під ліжко. У них постійні нервові зриви, потреба лікуватися, бо після пережитого загострилися старі хвороби і з’явилися нові, та проходити психологічну реабілітацію.

Зі слів Ярослава Сацюка, є офіцери – жителі району, котрі декілька років несуть службу на передовій і досі не можуть добитися присвоєння їм статусу учасника бойових дій. А ще є родичі загиблого на війні і померлих учасників бойових дій, яким теж нелегко…

«Натомість, що ми бачимо замість співчуття і підтримки? Земельних ділянок для атовців не вистачає – на сесіях їм відмовляють. Щоб заявника-воїна почули, на засідання повинна прийти група підтримки з побратимів і обов’язково виступити. Біля Світязя на очах виростають нові дачі, котеджі, а учасникам АТО в Держгеокадастрі відмовляють.

Ми хотіли б, аби для атовців були зарезервовані земельні ділянки. Прийшов з війни – отримай, ти ж захисник України. У нас в районі є, що по 2-3 чоловік з однієї сім’ї служать», – емоційно розповідає Ярослав Степанович.

Тільки після гнівного звернення ветеранів, яке з’явилося на сторінці організації у Facebook, до учасників АТО почали телефонувати з КП  «Будинкоуправління» і повідомляти, що для них є пільги на водопостачання, підключення до каналізації та вивезення сміття. Серед воїнів є багато людей з вищою освітою, проте вони не можуть працевлаштуватися.

Деякі не приїжджають на збори, які проводить громадська організація, через те, що не мають грошей, щоб заплатити членські внески. Через відсутність правильної та вчасної психологічної допомоги багато атовців замикаються в собі і відмежовуються від активного життя.

Проте найбільше, зі слів голови спілки, болить те, що в суспільстві немає поваги до захисників України. Розповідає, що в час, коли він ішов служити в армію, солдат був для нього прикладом, взірцем. Зараз – добре, якщо не скажуть: «Я тебе туди не посилав».

Багато хто не розуміє, що ці люди були у самому пеклі і бачили та пережили таке, що і в страшному сні не присниться. Що ми маємо? Обмаль соціальної реклами, яка навчає людей правильного ставлення до учасників АТО, відсутність патріотичного виховання в школах – лише планові примусові заходи «для галочки», незалучення бійців до державних свят і відверта неповага.

А от, для прикладу, в Ізраїлі – дуже потужна реклама, патріотичне виховання і толерантне ставлення до солдатів. Місцевим військовим у закладах харчування приносять нульові рахунки – відвідувачі домовляються між собою умовними знаками і показують касиру, що вони замість них заплатять. Там ідеологія побудована на повазі до тих, хто захищає державу, оберігає їхній мир та спокій. У нас, на жаль, такого немає.

Вистачає проблем і в інших сферах. Громадська організація не має свого приміщення, де можна було б зібратися, обговорити проблеми, намітити завдання. Нагальною потребою є комп’ютерна техніка – без неї сьогодні ніяк.

Голова організації ветеранів виношує ідею створення в селищі музею АТО. Потенційних експонатів, привезених бійцями зі Сходу, є дуже багато. Музей потрібен для того, щоб звичайна цивільна людина, ознайомившись з експозицією, могла зрозуміти, що відбувається там. Щоб не виникало фраз: «Це не моя війна», «Ми вас туди не відправляли».  Щоб кожна дитина знала, за що воює Україна, хто ворог і кому слід завдячувати мирним небом над головою.

На завершення Ярослав Степанович наголосив, що всі ми навчаємося, працюємо, радіємо, будуємо плани тільки завдяки тим хлопцям, які зі зброєю в руках боронять наш мир на сході України. «Захищати їх і їхні сім’ї, відстоювати права – наш святий обов’язок».

Мирослава ЦЮП’ЯХ