«Таких світлих людей було дуже мало у моєму житті» - спогади мешканки Харківщини про загиблого Героя з Положева
-
-
>
-
>
-
>
3377
Це – неймовірна історія мужності, героїзму, вдячності, людяності, яка зачіпає найтонші струни серця. Історія війни і втрати, любові та співчуття.
Про це пише газета «Новий погляд+».
«Мені потрібна допомога. Я з Ізюмського району, і саме моя родина останньою бачила живим Демида Челядина. Ми особисто хочемо подякувати мамі за Героя, але не знаємо як. Ми дуже багато часу витратили на пошук хоч якоїсь інформації, і ви – остання ниточка зв’язатися з його рідними…»
Таке повідомлення прийшло у соцмережі Шацької селищної ради. Там же харків’янці дали контакти старости, котрий і допоміг зв’язатися з родиною загиблого на початку травня поблизу Протопопівки Ізюмського району Харківщини 22-річного Демида Челядина.
Читайте також:
В Шацькій громаді жалоба: додому привезуть загиблого героя
Загинув у війні з росією військовослужбовець з Шацької громади
В Шацькій громаді поховали Демида Челядина - загиблого воїна у війні з росією
Зв’язатися з мешканкою сходу України через соцмережі вдалося і мені. Родина Ольги (назвемо її так) проживала у Лозовій, а з початком активних воєнних дій евакуювалась у відносно безпечне місце – один з населених пунктів Харківщини, де не було активних боїв.
«Ми тримаємо своє невелике фермерське господарство, тут живуть наші батьки, ростуть наші діти. Тож їхати кудись далі ми не можемо, - розповідає Ольга. - Та й тепер, коли ми звикли до вибухів, обстрілів, війна вже затягнула нас…»
Чи не з перших днів жінка готує їжу для наших військових. Каже, у невеличкому селі на Харківщині, де більшість хат – пустки, українським воїнам старається допомогти місцеве населення. Одним з тих, кому допомогли, і був Демид, котрий разом із побратимами зупинився у їхньому селі.
«Він був першим, хто найбільше запам’ятався мені. Це надзвичайно світла людина, таких було дуже мало в моєму житті, - розповідає Ольга. – Вихованість, скромність, без гонору, незважаючи на почесні військові нагороди – це те, що одразу вирізняє волинян. Демид дуже потоваришував із моїм чотирирічним сином. Малий прибіг до мене і каже: «Мамо, я знайшов собі хорошого друга». А на ранок приходять хлопці з його бригади і кажуть, що Демида нема… Їх накрили з мінометів під час нічного завдання».
Говорячи це, у моєї співрозмовниці тремтить голос від сліз. Бо для неї кожен боєць завжди ставав рідним.
«Хлопці, котрі були з Демидом, ніколи не скаржилися на війну, на забезпечення, вони нічого не боялися. І ми разом із ними почували себе більш спокійно, - каже Ольга. – Після того випадку побратими загиблого захисника поїхали на похорон. І лише після ротації, коли на їхнє місце приїхала інша рота волинян, я дізналася, як можна зв’язатися з рідними Демида».
Розмова з матір’ю волинського Героя видалася важкою для обох. Проте, зізнається харків’янка, після того, як поговорили – мов гора з плеч впала. Після загибелі Демида Ольга дуже переживала, каже, саме його смерть найбільше вразила, хоч хлопці гинуть кожного дня, і ці втрати є не менш жахливими….
«У нас сьогодні йде війна, а ваші воїни з Волині для нас на все життя залишаться Героями, таких світлих людей в моєму житті було дуже мало», - каже Ольга.
