Журналістика для неї – це залежність у хорошому сенсі цього слова

Літературна студія «Серпанок» Шацького БДЮТ продовжує серію бліц-інтерв’ю, і от сьогодні вашій увазі розмова з людиною, яка, власне, звикла сама задавати питання, а не відповідати на них – кореспонденткою газети “Новий погляд+”,  редакторкою сайту Район. Шацьк Мирославою Цюп’ях.

– Пані Мирославо, ваш текст «Красою Люцимера милувався князь Володимир» попав до літератури на державні екзамени для дев’ятикласників – у збірник диктантів, упорядкований відомим мовознавцем Олександром Авраменком. Там він під назвою «Окраса Волині». Чи стало це для вас несподіванкою?

–Так, це було неочікувано. Я маю в творчій добірці ліричні замальовки про наші Шацькі озера: Світязь, Люцимер, Велике Чорне, Кругле, Довге, які були надруковані на шпальтах газети та інтернет-видання Район.Шацьк. Тексту, який потрапив до збірки диктантів, декілька років. Яким чином його помітив відомий мовознавець? Певно, моніторив сайти у пошуках потрібної публікації. Після виходу збірки в світ Олександр Авраменко на facebook подякував мені за статтю і написав: «Щоб потрапити в збірку, текст має бути або пізнавальним, або дарувати учням естетичне задоволення. Ідеально, коли він відповідає обом цим критеріям. Важливо, щоб текст був стилістично довершений і написаний грамотною українською мовою».

– Думаю, звичайні читачі, принаймні, більшість, теж помічають гарний виклад та досконалу мову ваших текстів,  Однак зізнайтесь: за  величезний період професійної діяльності був матеріал, за який вам соромно? А яким найбільше пишаєтесь?

–Соромно за публікації, які возвеличували політику Партії регіонів та президента-втікача. Пишаюся інтерв’ю з відомим українським письменником Василем Шкляром та народним артистом України Володимиром Талашком, який зіграв роль в легендарному фільмі «В бій ідуть одні старики».

– А от найперше інтерв’ю лишилося в пам’яті, з ким воно було, чи  містило щось особливе, які враження викликало?

–Те, що було найперше, не пам’ятаю. Мені було 19, коли я прийшла на роботу в газету «Шацький край». Знаю, що, крім планових статей, писала ще й оповідання.

–  Ми слідкуємо за вашою професійною діяльністю, яка нам імпонує. Тільки що ви зізналися про більш чим просто газетну творчість. Тож чи варто очікувати, що з-під вашого пера (клавіатури) вийдуть не лише нові досконалі тексти та інтерв’ю, а й гарна художня книга?

–Дякую за гарні слова! За майже 25 років журналістської роботи матеріалу для книг маю більш ніж достатньо. Про написання художньої, чесно скажу, не задумувалася. Тішуся з того, що мої статті про воїнів АТО з Шацького району Дмитра Шостака і Ярослава Пашечка ввійшли в книгу «51/14. Історія нескорених».

– Неодмінно переглянемо їх. Але давайте повернемося до місця першої роботи. Як так сталося, що після десятиліть праці в газеті «Шацький край» ви перейшли в інше видання?

–Так, уже другий рік я працюю в газеті «Новий погляд+». Це гарне видання, де висвітлюються різні грані життя і немає політики, а основний інформаційний контент становлять публікації про людей краю і їхні долі. Мені імпонує такий напрямок, подобається, що мене не «втискають» у вузькі рамки, не змушують писати те, що хоче бачити влада. І я там просто впевнена у завтрашньому дні.

– Думаємо,  це ще є свідченням вашої конкурентноспроможності, роботодавці бачать ваш творчий потенціал і сумлінну працю. А от звідки черпаєте натхнення і працездатність, адже ваша професія – це прокручування інформації, пошук найвдаліших фраз, підбір цікавих тем та сюжетів, написання текстів і ще купа різноманітних нюансів приблизно 24 години на добу? Чи не хотілося хоча б раз одного прекрасного дня звільнитися від цього шлейфу?

–Так, робота не з легких. Сісти за комп’ютер допомагає чашечка кави, вийти зі стану депресії і відчути прилив творчої енергії – маленька мандрівка за межі області. Скажімо, у Львів, Київ чи Карпати. Як тільки роблю спробу звільнитися від «шлейфу» (і таке буває), то відчуваю, що втрачаю щось життєво важливе. Журналістика для мене – це вже залежність у хорошому сенсі цього слова.

– Як журналіст, поділіться, що найбільше дратує у ваших колегах?

–Нехтування законами моралі, брехливість, продажність, некомпетентність, неграмотність. Журналіст має будувати, а не руйнувати, а його публікації – породжувати відгук у душі читача, спонукати до дії, впливати на суспільні процеси.

– Чи буває таке, що у власному викладі приходиться йти  врозріз із совістю?

–Ні.

– Якби була надможливість відкрутити час назад, яку професію обрали б на цей раз?

–Тільки журналіста!

– Дуже шкода, що в нас коротенький формат десяти запитань, бо надзвичайно цікаво спілкуватися з вами. Це інтерв’ю сплановане якраз в переддень вашого народження, тож користуючись нагодою вітаємо вас, пані Мирославо,  з цим гарним святом і щиро бажаємо безміру креативності, фантазії, натхнення, подальшого розквіту талантів, яскравого плетива життя і творчості!

                                                                                                                      Ніна КОРЕЦЬ

                                                                                                                      Ангеліна ЗУБАЧ