«Радію, що у сучасному суспільстві не втрачається інтерес до вишиваних виробів», – шачанка Лариса Куран

19 Січня 2020, 14:10

5103

Лариса Куран

33 тисячі 395 хрестиків. Саме стільки вишитих стібків знадобилося уродженці Шацька Ларисі Куран, аби вишити чорно-білий портрет Тараса Шевченка.

Він – не перший (і, сподіваємося, не останній) у вишиваному списку майстрині. До того були ще цілі полотнища зі словами з поезій таких відомих корифеїв української літератури, як Івана Франка, Лесі Українки, і, звичайно, безсмертних творів Кобзаря. А ще – вишивані сорочки, спідниці, сукні, подушки, рушники та серветки, кількість яких навіть вже і не злічити.

Вишиванням пані Лариса почала займатися ще з четвертого класу, коли навчилася вправно тримати голку в руках. Тоді її першими маленькими шедеврами були серветки та рушники. І вже згодом без цього заняття не уявляла свого життя. А вже у студентські роки вишивка стала для Лариси Куран не тільки засобом зняти напругу від навчання, а й підробітку.

«Коли навчалася в університеті, завжди з собою у сумці носила полотно та нитки. Вмощувалася на останній парті, аби викладачі менше бачили, і вишивала», – пригадує Лариса.

Схеми брала у популярних тоді жіночих журналах, купувала у магазинах. А тепер – у Інтернеті.

Більшість вишивала рушники на замовлення: весільні, на ікони, на подарунок. Десять років тому вишила й свою першу сорочку. Вона була чоловічою, з чорно-червоними візерунками.

Перша сорочка Лариси Куран

З того часу з рук вишивальниці вийшло ще майже три десятки чоловічих, жіночих та дитячих сорочок. Найбільше любить жінка експериментувати з візерунками: шукає старі вишивки і вже до них додає щось своє. Так вдалося осучаснити старовинні автентичні візерунки на подушках, сорочках, оздобити різними орнаментами вірші корифеїв української літератури.

До речі, саме декілька таких вишиваних робіт знаходяться у музеї для студентів Шацького лісового коледжу. А ще вишивки рані Лариси беруть для різноманітних районних та навіть обласних виставок виробів народної творчості, бо ж від яскравих квітів, гордих лебедів на весільних рушниках, стильних орнаментів таки справді перехоплює подих.

«Портрет Шевченка також вишила на замовлення в одну з Ковельських шкіл. Розмір вишивки – 30 на 40 сантиметрів. Проте саме чорними та декількома відтінками сірого вдалося передати глибину та сутність нашого Кобзаря. Вишивала його майже два місяці, у вільний від роботи час», – розповідає пані Лариса.

Окрім того, жінка от уже понад десяток років є активною учасницею народного фольклорного колективу «Молодички» під керівництвом Ніни Вирович. На концертах та виступах на сцені неодмінним атрибутом артисток є вишиті сорочки та спідниці, сукні. Інколи до їх оздоблення докладалася й Лариса.

«Я сама дуже люблю носити вишиті сукні та сорочки не лише у свята, а й в будні, наприклад, коли є необхідність кудись поїхати чи просто вийти в центр селища у справах. Лише підбираю для святкового одягу більш яскраві та багатші візерунки, а для буденного – більш стримані», – розповідає вишивальниця.

Серед перших виробів вишивальниці – сорочка для улюбленої доньки, а вже тепер, після того, як закінчила портрет Шевченка, взялася вишивати вбрання й собі. Радіє, що тепер, у сучасному суспільстві, не втрачається інтерес до вишиваних виробів, а сорочки та сукні-вишиванки стали не лише сценічним одягом митців культури, а й святковим для більшості українців.