Вишиваний світ майстрині з Адамчуків

Українська вишита сорочка - це не просто елемент гардеробу, а й потужний оберіг, в візерунках якого закодовано чимало магічних символів та значень. Вишиванка – це й складова нашого культурного надбання, бо її історія має глибоке коріння: елементами вишивки прикрашали одяг скіфів, племена яких проживали на території України ще до нашої ери.

Про це пише газета «Новий погляд+».

Сьогодні вишита сорочка стала символом народу, його свободи та незалежності. І, мабуть, нині важко знайти людину, в гардеробі якої не було б вишиванки.

«За своє життя вишила чимало сорочок своїм рідним, уже не злічити, скільки їх, - розповідає вишивальниця із села Адамчуки Віра Супликевич. – Частково вчилася техніки занизування у нашої землячки, Галини Головченко. Вишивку хрестиком опанувала в дитинстві від тітки Софії, яка вміла  зі звичайного домашнього тканого полотна зобразити квітучу красу на подушках, рушниках та картинах. Більше удосконалювала вже своє вміння, коли сестра виходила заміж і треба було їй вишивати придане. Якось я добралася до вишивок сестри, хотіла допомогти, натомість «напартачила». Вона ж, побачивши мої помилки, стала пояснювати, що стібки мають лягати в одну сторону…»

Сестра завше казала Вірі, що та ні в’язати, ні вишивати не буде, бо в неї не вистачає на таку копітку справу терпіння. Але Віра, попри все, настільки захопилася рукоділлям, що опанувала не тільки вишивку, а й в’язання гачком та спицями.

«Коли діти були малі, треба було і про одяг якийсь їм подбати. А купити тоді не мали особливо за що, бо зарплату нам боргували. Та й ніде було купувати, бо такі буди часи, - розповідає Віра. – Тоді навчилася в’язати спицями та гачком все: шкарпетки, штани, спідниці, кофти, шапки, рукавички, шарфи, майки, сарафани дитячі… Також в’язала деякі речі на продаж».

Згодом, коли українські традиції носити вишиванку почали набирати популярності, стала більше часу присвячувати цій справі, хоч виснажлива робота на місцевій фермі не дозволяла повністю їй віддатися. Вишивала, каже, здебільшого вночі, коли дітей вкладе спати. Іноді не могла кинути роботу, бо «вишила одного листочка – хочеться й другого; вишила другого – хочеться й третього…». Тоді, пам’ятає, з деяких колишніх рушників зробила невеличкі вишиті подушечки, які подарувала знайомим з Німеччини та Польщі.

Першу свою вишиванку створила доволі пізно, коли вже донька вийшла заміж. А вишила її … для зятя! Він сам родом зі східної України, тож мріяв мати колоритний виріб у своєму гардеробі.

«Вишила її занизуванням, а методики вчилася у Галини Головченко, нашої майстрині, - розповідає пані Віра. – Це була біла сорочка з червоно-чорним візерунком, обрамлена ручним мереживом. Потім вишила сорочки двом синам, внукові. Їх самі кроїли, самі вишивали та шили. Потім і чоловік захотів собі вишиванку, але на чорному полотні».

От із цією сорочкою, як пригадує майстриня, була особлива історія, адже на чорній тканині, яка мала дуже густе переплетіння ниток, дуже важко було вишивати занизуванням навіть білим муліне. На допомогу прийшла та ж пані Галина, котра порадила вишивати лише по декілька рядочків у день. А чого тільки не робила вишивальниця, щоб тканина більше просвічувалася: ставила під низ лампу, брала тканину до вікна. З відчаю вже хотіла навіть викинути почату роботу. 

Але лише молитва та методика … дзеркала дала результат: сідала біля вікна, під низ клала дзеркало, і лише таким чином на тканині стали вимальовуватися узори. На її вишивання пішло більше двох місяців, але вона стала улюбленою у гардеробі чоловіка.

Зараз наша землячка знову захопилася в’язанням, з останніх її робіт – патріотичні жовто-блакитні шкарпетки, декілька партій яких передала замовниці у Львів. Також взялася за в’язання сумок на замовлення. Вишуканим та ексклюзивним є жіночий одяг, який пані Віра в’яже спицями та гачком. Наприклад, сіра сукня з довгими рукавами є не тільки стильною, а й теплою для зимової пори року. А от спідницю з мереживним візерунком навряд чи можна придбати у будь-якому магазині. Ці речі, безумовно, можуть стати невід’ємною частиною гардеробу будь-якої модниці.

Вишиванням захопились і дві доньки Віри – Анна та Олена, а син Сергій у 13 років навіть вишив подушку! Тож тепер з упевненістю можна сказати, що барвиста творчість у цій родині буде передаватися у спадок.