Зимові дитячі розваги в Шацьку в 70-х роках ХХ століття

...Великі морози, кучугури, так багато снігу, що через нього могли навіть не відчинятися двері з хати, а в кого невисока хата, що побудована на низькому місці, то і вікна могли бути наполовину у снігових заметах.

Зими, коли собаки просилися в сіни або навіть і до хати – і господарі пускали, навіть стелили на підлогу старого полотняного мішка чи зношений верхній одяг, щоб домашній улюбленець швидше зігрівся.

Зими, коли налита для пиття курей, гусей, качок вода у посудині надворі вкривалася льодом і треба було періодично доливати  окріп.

Про великий мороз дізнавалися тоді не за показами побутових термометрів і не з прогнозів погоди, а ...за звуком рипіння коліс хлібовозки, якою чоловік розвозив хліб до магазинів Шацька. Пекарня була розташована поряд з місцем, де зараз знаходиться Шацька гімназія, а чоловік жив на селі. Зранку свіжий хліб мав бути у магазинах, тож чоловік прокидався дуже рано і їхав  селом сучасною вулицею Незалежності.

Колеса були дерев’яні з металевими обідками, передні колеса трохи менші, ніж ті, що ззаду, але приблизний їхній діаметр був близько метра. Були запряжені пара коней, а за керманичем – дерев’яна закрита будка, оббита тонкою алюмінієвою жерстю, пофарбованою в зелений колір з написом «Хліб».

Усередині будки були дерев’яні лотки. З хати у вранішній тиші було добре чути, як риплять ці колеса: чим гучніший звук, тим більший мороз надворі. Діти вже передчували, що в школу не підуть, але треба було ще дочекатися відповідного оголошення по радіо.

Зимові дитячі спогади можуть бути, так би мовити, класичними. Багато хто прочитає і подумає: «О, і в мене так було!». Та в кожного є і особливі згадки про зимові розваги, особисті, неповторні. Удома не сидів ніхто, а розваг було вдосталь. Ніхто не відставав від гурту – збиралися у ватаги цілими вулицями.

Зранку виходили з дому й нерідко були надворі аж поки не стемніє. Грали в сніжки, ліпили снігових бабів. Зі снігу також робили брили різної форми й будували фортеці. А у великих кучугурах рили снігові ходи і цілі лабіринти.

Біля озера Люцимер, там, де нещодавно побудували дитячий майданчик, була сажавка, вкрита льодом, де діти грали в хокей. Каталися на санчатах або на лижах: з гірки на Ципелі або біля Шацької центральної районної бібліотеки (рух транспорту був невеликий, тому діти з’їжджали з гори просто через дорогу на інший бік вулиці).

Каталися також і на ковзанах, які були двох видів: «дудиші» та «снігурі». Ковзани продавалися без взуття, а для того щоб прив’язати власне взуття до ковзанів, треба було придбати в господарчому магазині тонкі ремінці довжиною близько метра.

Часто ходили на зимову риболовлю. Ополонку робили пішнею – металевою пікою. Добре ловилися окуні, плітки на звичайну вудку або на блешню – металеву пластинку з припаяним гачком у вигляді маленької рибки.  У місцях, де був прозорий лід, можна було спостерігати за рибою.

На озері Люцимер дітям було цікаво бачити, як чоловіки з бензопилою вирізували лід правильної форми, витягали його багром, вантажили на машину і відвозили до льоха, що знаходився неподалік тогочасного кафе «Шацьк вечірній». Цим льодом обкладали льох і зверху засипали товстим шаром тирси, що давало змогу цілу зиму зберігати продукти, як у холодильнику.

У ліси довкола Шацька взимку діти могли виходити разом із батьками. На снігу можна було побачити сліди різних звірів: зайця, лисиці, дикого кабана і навіть вовка.

Діти бігали розхристані. У «моді» тоді були однотипні одяг і взуття: пальта, шапки-«вухані», кирзові чоботи. Холоду не боялися, а якщо хтось змерз за день, удома залучали народні методи: парили ноги і на ніч натирали ступні подрібненим часником; коли боліла спина, розтоплювали піч і висипали жито на черінь, лягали на це жито і так вигрівали спину.

 У кожного з нас є спогади з дитинства, коли від простих речей відчував безумовне щастя.   

                                                                                                         Іванка ВОЛИНЯНКА