16 років у професії: медсестра з Шацька Лілія Проскура
-
-
>
-
>
-
>
1658
Медичну сестру із Шацька Лілію Проскуру вперше побачила, коли прийшла втретє народжувати у тоді ще діюче пологове відділення Шацької районної лікарні. Тоді більше 12 годин поспіль Ліля постійно прибігала через 5-10 хвилин, цікавилася, як я себе почуваю, підтримувала, заспокоювала, постійно міряла тиск та слухала серцебиття мого малюка… Така турбота та чуйність справді стали вагомою підтримкою у тих 12 годин важких болючий переймів…
Про це пише газета «Новий погляд +»
У медицині Ліля – майже 16 років, відколи з відзнакою закінчила Ківерцівське медичне училище. Під час навчання, каже, дуже легко давалось акушерство, а пологове відділення Шацької лікарні стало першим місцем її роботи, в яке прийшла працювати 1 квітня 2006 року. Перші пологи, які довелось приймати разом із лікаркою Тамарою Веремчук та медсестрою Ольгою Оксютою, були у Великодній четвер. Тоді на світ з’явилася дівчинка у жінки з Самійлич.
Читайте також: «Втрачений час – може коштувати життя людини», – Людмила Носуліч, медична сестра санаторію «Лісова пісня»
Чи був страх під час приймання пологів? Лілія зізнається: ні, не було. Страх приходив потім, коли в складніших випадках розуміла, що могло б трапитись непоправне.
«Ти розумієш, що в тебе на руках – подвійна відповідальність: і мама, і ненароджена дитинка. Тому в той момент усі наші зусилля були на тому, щоб пологи пройшли добре. Пам’ятаю і те, як доводилось допомагати з’являтися на світ двом крихіткам з вагою 1,7 кілограма!»
Після того, як у Шацькій лікарні закрили пологове відділення, Лілю перевели працювати у кабінет хірургії поліклінічного відділення. Дуже переживала, як буде справлятися з новими обов’язками, чи спрацюється з лікарями-хірургами.
«У нашого Володимира Івановича Бондаренка (на жаль, нині покійного) не було слів «я не вмію» чи «я не буду». «Треба – зробимо все», - любив він казати. Під його керівництвом пройшла такий професійний вишкіл, що тепер, здається, зможу братися за все. Довелось навіть заново засісти за підручники», - пригадує медсестра.
У кабінеті малої хірургії, де тепер працює Лілія, проводять малі хірургічні втручання травматологи, хірурги, лор-лікар. Усі з нетерпінням чекають, що в лікарні з’явиться кабінет хірургії одного дня, де будуть братися за складніші випадки. Тепер же в кабінеті щодня за різною допомогою (в тому числі приходять і на перев’язки) доводиться приймати по 10-15 пацієнтів, буває інколи й до 20. Особливо насичені літні дні, коли на Шацьких озерах – сезон відпочинку. Тоді в день буває до 30 пацієнтів. Звертаються у кабінет з різноманітними травмами: переломами, різаними, рубаними ранами від циркулярок та болгарок…
Особливий підхід потребують маленькі пацієнти – діти, адже їх в першу чергу для того, щоб оглянути чи надати допомогу, потрібно заспокоїти. Одну зі своїх пацієнток дівчинка пам’ятає досі, коли та після 5 хвилин спілкування під час процедури через декілька днів, побачивши Лілю в коридорі, просто підійшла і обняла її…
«Заради таких моментів розумієш, що твоя робота – недаремна», – зізнається медсестра.
З лікарями, які працюють у кабінеті малої хірургії, Лілія швидко знайшла спільну мову, вивчила звички та вимоги кожного з них, і тепер з пів слова та одного погляду розумує, чого вимагає лікар під час перев’язки чи малого хірургічного втручання.
Читайте також: Як працює Шацька лікарня під час воєнного стану: графік
«Як пацієнтка я – також боюсь лікарні. Тому розумію тих людей, їхній страх та переживання, котрі приходять до нас. Стараюся їх заспокоїти, підтримати», – каже Ліля.
Тепер Ліля не мріє себе в іншій сфері. Каже, після насиченого на роботі дня втоми майже не відчуває, а якщо вона і є – то це своєрідно з ейфорією, бо є відчуття того, що день на роботі – не марний.
