«Шацький частик», дешеві вугрі і тонни бичків: рибалка розповів, як працювало найпотужніше в селищі підприємство

24 Листопада 2019, 16:00
Рибалка Микола Панасюк із Шацька 8775
Рибалка Микола Панасюк із Шацька

Шацький рибзавод, про який сьогодні нагадують у районному центрі залишки напівзруйнованих приміщень, був заснований у 1939 році. Його працівники господарювали на озерах, якими славиться Шацький край, і ставках «Ладинка».

Впродовж багатьох років це було потужне підприємство, де здійснювали промисловий вилов риби, вирощували мальків, запускали їх у водойми. Рибзавод мав свій автопарк: вантажівки, трактори, екскаватор. У 1952-у був споруджений рибоконсервний цех, який виробляв протягом року понад 250 тисяч банок консервів «Шацький частик» та інших. Також завод постачав у магазини Шацька та багатьох інших міст колишнього Союзу багато риби і продукції з неї.

Про це пише газета «Новий погляд+».

На цьому підприємстві майже 10 років пропрацював помічником рибалки Микола Михайлович Панасюк із Шацька. Зараз йому 74, проте досі пам’ятає, як розвивалося в середині минулого століття одне з найбільших шацьких господарств.

«Риби – коропів, судаків, лящів, бичків (канадських сомиків – авт.), вугрів ловили дуже багато. 100-200 кілограмів – це був не улов, а мізер. Траплялося, що витягали по 700 вугрів, одиночні рибалки ловили за один раз по пів тонни коропа. Було навіть, що одному в десять пар «вєтрів» влізла тонна риби. Коли витягнув улов на човна, то він через надмірну вагу почав іти на дно. Колеги, які працювали неподалік, його тоді ледве врятували», – пригадує Микола Михайлович.

Пам’ятає, що рекордним уловом на озері Люцимер було 10 тонн риби. Найбільше у водоймі водилося бичків, яких вважали низькосортною рибою. Цих хижаків, які поїдають ікру, мальків, і з часом починають домінувати в озері, намагалися виловити, аби запустити коропа – більш цінну промислову рибу. І робили це з допомогою електротрала – пристрою, який масово вбивав рибу з допомогою струму. Її потім підбирали неводом і витягали на берег. Звівши сомика, щороку запускали в Люцимер до 10 машин коропа, одна особина якого могла виростати до 5-10 кілограмів.

Нині делікатесні вугрі також ловилися у великій кількості.

«Працівниця рибзаводу, яка засолювала зловлені нами вугрі, одного разу категорично відмовилася їх приймати, бідкаючись: «Куди ж я їх подіну? Вже і так насолила понад норму». Ми тоді здавали цю рибу в заготконтору. Вугрі були в той час дешевими і доступними для всіх, такого ажіотажу, як зараз, не спостерігалося», – розповідає Микола Панасюк.

7
Портрет рибалки Миколи Панасюка
Портрет рибалки Миколи Панасюка

 

В консервному цеху заводу виготовляли декілька видів рибних консервів. Риб’ячі голови, як відходи виробництва, купували місцеві люди – по 3 копійки за кілограм. У шацьких магазинах був великий асортимент живої, в’яленої, копченої і мороженої риби. Возили її і в торгові точки Луцька, Нововолинська і цілими вагонами відправляли в Башкирію.

Колгосп «Україна», який діяв на території сучасного району, також господарював на своїх озерах: Круглому, Довгому, Карасинці, Соминці, Навратті. В штаті працювало до 10 рибалок, які щотижня відправляли на Нововолинськ 2-3 машини, в кожній з яких було до 2 тонн риби.

В ході розмови Микола Михайлович підходить до одного з болючих питань сьогодення – обміління озер:

«Була така проблема і колись. В 60-ті роки, саме тоді, коли ми виловили з Люцимера 10 тонн риби, озеро дуже обміліло. Аномальне, як нинішнього літа і осені, тепло призвело до того, що вода впала, зникла вона і в криницях. Пригадую, як ми з батьком їздили з бочкою по воду до Люцимера».  

А в 70-ті, зі слів корінного шачанина, тут затіяли велику меліорацію: осушили болота, змінили русло річки Прип’ять. Зразу була людям користь від цього, а зараз починаємо пожинати гіркі наслідки: змілілі озера, напівсухі колодязі. Як не стане води – буде біда.

Миколі Панасюку довелося 5 років працювати і в Шацькому національному природному парку – штатним рибалкою. Про рибу він знає буквально все, а процес риболовлі називає цікавим і захоплюючим. Інколи ностальгує за тими часами, коли озера були переповнені бичками, коропами, лящами, коли до пива легко можна було купити в магазині копченого вугра і запастись на зиму баночками дешевого «Шацького частика». Але сумує він недовго. Найчастіше вирушає у вільний час до озера Люцимер, яке котить свої хвилі за якихось сотню метрів від хати, – там можна і старі добрі часи згадати, і друзів-однодумців зустріти, і рибку впіймати.

А ще – відчути себе маленькою ланкою великої когорти рибалок, які 21 листопада відзначили своє професійне свято.

Мирослава ЦЮП’ЯХ

Коментарі
24 Листопада 2019, 18:52
Пам'ятаю ті часи в рибзаводі працювали моя мама і тато це початок 60 -х років
24 Листопада 2019, 20:56
Багата Україна була при Союзі! &amp;quot;під окупацією &amp;quot;. А при владі націоналістів щороку мінус 1 ліміон українців...<br/>А вугрі давно вже польські, раки білоруські, зато повно вишиванок зроблених в Китаї.
24 Листопада 2019, 22:42
Через таких заготівельників зараз на вудочку нічого не піймаєш. 10т риби в день і це з одного озера ... шок. Це по круче в тисячі разів за теперішніх браконьєрів. Скільки би вони не зариблювали, та вилювлювали більше!!!
25 Листопада 2019, 21:00
Дійсно так було Але не знали автоклави морозилки чорний ринок В 90все змінилось виживали хто як міг безробітя і пішла риба черезчорний ринок
Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024