Уродженка Шацька відправила з Італії до України понад десять фур гуманітарної допомоги

Олеся Ковальова активно долучилась до допомоги нашим бійцям, бувши за тисячі кілометрів від рідного дому, зуміла спільно з українськими заробітчанами найперше організувати збір таких критично необхідних медикаментів, харчові продукти та одяг.

З уродженкою Шацька Олесею Ковальовою, а нині – жителькою міста Матера (Італія) довелося познайомитися (правда, віртуально, спілкуючись через відеозв'язок у месенджері) ще у 2014 році, коли війна на Донбасі та окупація росією Криму змусила усю українську та європейську спільноту об’єднатися заради допомоги українським бійцям, а також тим жителям міст та сіл, котрі опинилися в зоні бойових дій. 

Пам’ятаю, як активно долучилась до допомоги нашим бійцям Олеся, котра там, в Італії, бувши за тисячі кілометрів від рідного дому, зуміла спільно з українськими заробітчанами найперше організувати збір таких критично необхідних медикаментів для бійців, як кровоспинних, знеболювальних та інших медичних засобів, що на той час рятували пораненим життя. Я не кажу вже про харчові продукти та одяг: їх теж йшло з Італії чимало.

І от сьогодні, чи не з перших днів військового вторгнення росії в Україну, жінка разом зі своїми подругами взялася з новими силами знову допомагати українцям, хоча вже майже 15 років живе в Італії.

Почалося все з посту Олесі у соцмережах, де вона закликала італійців допомогти Україні вистояти у війні проти підступного та лицемірного вторгнення «братського» народу, аби «визволити» Україну від «нацистів». І … не очікувала, що на її заклик відгукнуться аж стільки людей та настільки швидко.

Італо-Українська Асоціація Пулії та Базиліката – таку назву дали волонтерській організації, що зайнялася збором та відправлянням гуманітарної допомоги в Україну ще у 2014 році. Входило до неї 5 дівчат-українок, до яких долучалися й чимало інших. Десятки дзвінків, десятки пакунків з гуманітарною допомогою вже у перші дні – таким був результат заклику.

«Мабуть, важче було збирати допомогу у 2014 році, ніж тепер. Можливо, тому, що під час першого вторгнення росії в Україну було залучено тільки три регіони – Крим та області Донбасу, тепер же в Україні не лишилося жодної області, яка б не піддалася чи то вторгненню, чи то бомбардуванню. І світ це побачив», – розповідає жінка.

На третій день війни українські заробітчани в Барі закликали місцевих долучитися до маніфестації на підтримку України, а також вимагаючи закрити небо. Разом з тим продовжували невпинно збирати гуманітарну допомогу.

Коли ж за декілька днів звичайний гараж подружжя Ковальових був ущент заповнений, постало питання: а куди ж дівати решту допомоги, яку несли й несли звичайні люди, підприємці, організації із двох регіонів. Пригадує, як одного дня подзвонив місцевий перевізник та запропонував свою допомогу. І не тільки в плану перевезення вантажу, а й розмістити гуманітарний штаб українсько-італійської організації у більш просторому приміщенні – спеціальному гаражі для автобусів. 

Тоді ж почали формувати перші дві фури з гуманітарним вантажем, зайнялися оформленням документів (отримали офіційний дозвіл на збір допомоги від мерії Неаполя), пошуком перевізників у Польщі, які могли б зустріти вантаж та доправити в Україну. 

Пробивали «зелені коридори» на митницях. А ще – пошуком тих, хто міг би цю гуманітарну допомогу прийняти вже тут, на місці.

«Вдалося сконтактувати із Народною самообороною Львова, туди ж і відправляємо усі наші вантажі. Вони дуже чітко пробили «зелений коридор» для наших вантажів, знайшли перевізників, які б забрали їх у Польщі та доставили у Львів. Вони дуже прозоро звітують про те, що отримали та куди далі направили гуманітарну допомогу», – розповідає шачанка.

Читайте також: 16 кубів допомоги отримала Шацька громада від друзів з Європи

Серед найбільших потреб – медикаменти (їх чималий список прислали з Генерального консульства України в Неаполі), а також харчі та побутова хімія, засоби для гігієни.

«Тепер же вільного часу нема зовсім, а в перший тиждень навіть доводилось ночувати в гаражі. Ми працюємо 24 години на добу: розбираємо та фасуємо допомогу, разом з тим приїжджають біженці з України, і ми шукаємо їм місця, допомагаємо з поселенням, слугуємо як перекладачі. Іноді бувають ситуації, коли не знаєш, як діяти, здається, все, виходу нема. Але якось доля зводить з людьми, які готові прийти на допомогу. На початку був випадок, коли ми довго не змогли знайти, чим відправити вантаж. Та ввечері пролунав дзвінок з від незнайомого чоловіка. Виявилося, він є власником фур, займається перевезенням товару та запропонував нам свої послуги з перевезення», – розповідає Олеся.

Загалом же, за словами Олесі Ковальової, за три тижні в Україну вдалося відправити шість фур з гуманітарною допомогою, до кінця тижня сформують та відправлять ще одну – сьому. На черзі – ще близько чотирьох фур. Зазначу, що в одній фурі вміщується 22 тони вантажу. Тож об’єми допомоги від італійців можна лише уявити. Серед останніх отримувачів – дитячий будинок у Харкові.

Читайте також: Шацький селищний голова обговорив з польським колегою надання гуманітарної допомоги українцям

Проте окрім одягу, харчів та медикаментів вдалося відправити в Україну ще й медичне обладнання: від лікарні з Ліополі до лікарні Бузька передали апарат для анестезії, для лікарні у Львові – негатоскопи (пристрій для аналізу рентгенівських знімків) та чимало іншого.

Волонтерсько-італійський рух набрав за лічені дні такого масштабу, що Олесю як керівницю організації неодноразово запрошували на місцеві телеканали та засоби ЗМІ, аби вона розповіла італійцям про те, що насправді відбувається в Україні, про організацію гуманітарної допомоги. 

Після цих інтерв’ю, зізнається Олеся, дзвінків з пропозиціями допомоги побільшало в рази. Побувала навіть в одній зі шкіл на запрошення її директора, де вчителька історії розповіла дітям про історію України з часів Київської Русі та те, яку насправді роль відіграє росія у нашій історії. 

Читайте також: У Шацьку створили центр надання допомоги переселенцям

Проте, за словами Олесі, в Італії є чимало телеканалів, які мають проросійську або ж просто позицію споглядача. Тому в інформаційному просторі там також нелегко.

«У 2014 році ми програли інформаційну війну. Тепер же ми в ній перемагаємо, бо більшість світу єдині з нами, українцями. Зі своєї сторони перекладаю італійською сюжети про Україну, звернення президента Зеленського, аби донести те, що насправді відбувається війна, а не внутрішній конфлікт чи «спецоперація» росії.

Українці, які роками живуть за кордоном, переживають за долю нашої держави не менше, ніж ми тут. Бо ж у кожного з них в Україні залишились чи то батьки, чи то близькі родичі, тому усім залишається лише одне – спільними зусиллями допомогти Україні відстояти у війні свою незалежність та допомогти побороти російську окупацію», – підсумовує Олеся.