Соціальна робітниця з Ростані дає прихисток і надію одиноким серцям

Соціальний робітник – це більше ніж професія. Вся увага, знання і вміння в ній концентруються на людині – хворій, немічній, одинокій, без родини і надійного плеча підтримки. Той, хто дарує їй надію, не просто виконує свої службові обов’язки, він діє за велінням совісті і покликом душі.

Майя Козак із села Ростань 25 років працює соціальною робітницею в Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Шацького району. Щоранку біжить до своїх підопічних, бо знає, що всі вони на неї чекають. Одному потрібно їсти приготувати, другому – випрати одяг чи принести дров і затопити в хаті. Інший просить оплатити комунальні рахунки, купити в райцентрі ліки чи оформити субсидію. В тих, кому допомагає Майя Іванівна, вже немає близьких родичів, а далекі не дуже хочуть приїжджати і доглядати стареньких, знаючи, який це великий клопіт.

Її підопічні – це люди, яким виповнилося 80 і більше років, в кожного –непроста доля, особисті життєві трагедії, душевні рани і хвороби. Найважче з тими, хто прикутий до ліжка, для них соціальна робітниця – єдиний зв'язок з зовнішнім світом, часто – їхні ноги, руки і навіть очі. І памперс змінить, і ліки подасть, і нагодує. Важко, в нерухомості, до якої призвела хвороба, доживав свій вік місцевий житель Степан Лончук. У чотирьох стінах його похмурої кімнати Майя Козак була світлим промінцем радості. Вона бігла до нього в негоду, у вихідні і в свята, вгамовувала біль, додавала сил і відганяла думки хворого про те, що він нікому в цьому світі не потрібний. В липні цього року виснажений недугою, проте спокійний й умиротворений, дідусь відійшов у вічність…

Звісна річ, фізичною допомогою робота з підопічними не обмежується, адже всі вони потребують і моральної підтримки. Тож і чекають одинокі жителі Ростані Майю Іванівну, яка, окрім того, що всю роботу виконає, ще і вислухає, поспівчуває, розрадить. Люди звикають до неї, а вона до них, і з часом стають дуже близькими.

«Майя Іванівна – одна з найкращих наших працівниць. Добра, чуйна, вона переймається болями і проблемами кожного свого підопічного, яких у неї шість. Робота в неї, як і у всіх соціальних робітників, важка і напружена, адже потрібно не лише працювати фізично, а й вміти знаходити спільну мову з різними категоріями людей, оцінювати їхні потреби, відшуковувати шляхи допомоги і навіть знати закони, аби проконсультувати стареньких», – розповідає про колегу Любов Мельник, завідувачка відділення соціальної допомоги вдома Шацького Терцентру.

В установі сьогодні працюють 20 соціальних робітників, на обслуговуванні яких перебуває 134 одинокі особи похилого віку. Немічним надають весь спектр соціальних послуг і навіть забезпечують безкоштовно одягом і взуттям з так званої «гуманітарки». Літні люди, які мають працездатних дітей, на жаль, не можуть скористатися безкоштовними послугами. Про них повинні дбати діти. Але бувають ситуації, коли рідні далеко, не можуть бути поруч, а батькам необхідна допомога в самообслуговуванні. В таких випадках літні люди замовляють у Терцентрі соціальні послуги на платній основі.

Професія соціального працівника є складною, виснажливою та напруженою. Вона неналежно оцінена державою, часом і суспільством, зарплата в робітників - мінімальна. Але не в матеріальній стороні справа, і не в грошах. Для Майї Козак рушійною силою в нелегкій роботі є бажання творити добро і приносити користь людям. Важко навіть уявити - скільки вона зробила добрих справ за роки праці, скільки одиноких сердець знайшло прихисток, тепло і увагу завдяки її небайдужості і турботі!

В Ростані її поважають як зразкову працівницю, гарну господиню і мудру берегиню домашнього вогнища. Сім’я Майї Іванівни не обділена її любов’ю і турботою. На всіх вистачає тепла її великого серця, скрізь вона встигає: і на роботі, і вдома.

Вітаючи Майю Козак і всіх причетних з Днем працівника соціальної сфери, зичу успіхів у нелегкій справі. Нехай вас завжди супроводжують доброта і віра у щедрість людської душі, бажання і спроможність бути корисними і робити цей світ кращим.

Читайте також: Квіти, грамоти і подарунки: як у Шацьку вітали працівників соцзахисту

Мирослава ЦЮП’ЯХ