«Ні цвяха, ні жезла», або тисячі кілометрів водія шкільного автобуса і таксиста з Мельників

День автомобіліста недаремно називають народним святом – його відзначають мільйони українців: далекобійники, водії таксі, маршруток, автобусів, тролейбусів, вантажівок і легковиків. Вивчитися на водія і отримати права може кожен – вікових та будь-яких інших обмежень тут немає. Головне – мати хороший зір і знати правила дорожнього руху.  Отримав основні навики їзди – і в дорогу, назустріч незвіданому і таємничому!

Про це пише газета «Новий погляд+».

Тисячі кілометрів наїздив за своє життя Забродоцький Сергій Миколайович із села Мельники. Він працює водієм шкільного автобуса, влітку таксує на власному авто, а навесні і восени обробляє городи на тракторі. Можна сказати, кермо випускає з рук тільки вночі. Після того, як отримав водійське посвідчення, займався підприємницькою діяльністю, проте вже тоді відчував, що дорога кличе його.

Вже три роки, як Сергій Миколайович працює водієм шкільного автобуса, возить дітей із Гаївки і Затишшя в школу села Мельники і назад, спортсменів Шацької спортивної школи – на змагання з веслування чи футболу. Техніка у нього нова, надійна, особисто пригнав її з обласного центру. Водій зізнається: «Добре, що мій маршрут пролягає по асфальтованій дорозі: автобус і через три роки в чудовому стані, майже не виходить з ладу і може прослужити на користь громаді ще багато років. Погана справа – у колеги з Прип’яті, який їздить по кам’яному шляху: шурупи в його транспорті відпадають просто на ходу».

3

Щоранку 35 галасливих дітей застрибують в автобус, щоб доїхати на навчання в школу. «Напевно, непросто з ними?» – запитую в Сергія Миколайовича. Виявляється, його попередник не міг справитися з дітьми, які буквально ходили на головах у дорозі. У Сергія Забродоцького проблем із цим немає. Він зразу ознайомив школярів з правилами поведінки в автобусі, суворо  заборонив смітити і нищити майно. В кожної дитини є своє місце, всі спокійно сидять, не бігають. Музику водій вмикає лише тоді, коли діти чемно попросять: «Увімкніть, будь ласка…».

В автобусі чисто і затишно, під ногами – килимова доріжка, на вікнах – шторки. «Це добре, що є штори, бо моїй дитині, яка їхала на іспит ЗНО одним з автобусів, в котрому не було фіранок, сонце так напекло голову, що довелося пити знеболююче», – зауважую. Комфорт для дітей – це головне, погоджується зі мною співрозмовник. Сергій Миколайович щодня сам прибирає салон, підмітає. Діти настільки звикли до чистоти, що одного разу, побачивши пісок на підлозі, жартома зробили водієві зауваження.

На першому місці для перевізника – безпека дітей. Після трагедії в Пульмі, коли дитину, яка вистрибнула зі шкільного автобуса, переїхав трактор, Сергій Забродоцький ще більше посилив заходи безпеки. Якщо раніше він зупиняв транспорт біля дороги, то тепер висаджує дітей на задньому дворі школи, який знаходиться далеко від проїжджої частини. Більше того, в автобусі завжди є людина, яка супроводжує школярів і слідкує за порядком.

Коли в школі літні канікули, Сергій Миколайович таксує. «Це вже робота весела!» – усміхається. Коли маєш справу з туристами – такого надивишся! Буває, поселяться вони в будинку, потім десь добре погуляють і починають шукати своє житло. «Куди їхати? Туди… Куди саме? Де зелена брама…». Так і намотує таксист із відпочивальником кілометри по селу, шукаючи ту таємничу браму! Є серед пасажирів приємні люди, є такі, що «мозок винесуть» за 10 хвилин. А є нахаби, які ведуть себе агресивно і відмовляються платити за послугу гроші. Таких Сергій Забродоцький часто виставляє з машини, а може і більш жорстко, по-чоловічому, навчити уму-розуму.

Як таксист він возив пасажирів у різні куточки Волині, побував у Києві, Ужгороді. Найдовше був у дорозі 28 годин підряд. Каже, довгий шлях його не лякає, а вночі навіть більше полюбляє їздити, як вдень. Немає спеки, траса спокійніша, менше транспорту, а зі сном бореться з допомогою кави.

Маючи для роботи три одиниці транспорту, водій часто протягом дня пересідає з одного в інший. Буває, що відразу не зметикує, в який бік перемикати передачі, бо у всіх авто – своя специфіка. Але варто зосередитися, і все стає на свої місця. Сергій Миколайович ще й хороший автомеханік, він сам контролює технічний стан автомобіля і трактора, вміє знайти несправності і власноруч поремонтувати. З автобусом, зізнається, складніше.

Чоловіка і батька щодня виглядають з дороги його рідні: дружина Галина, донька Валентина і син Вадим. Син, десятикласник місцевої школи, теж цікавиться, як і тато, автотранспортом. З четвертого класу водить трактора, впевнено почуває себе за кермом автомобіля і вже почав опановувати автобуса.

В день професійного свята зичу Сергієві Миколайовичу і всім автомобілістам «ні цвяха, ні жезла», завжди легкої дороги та водійської вдачі, зеленого світла на автошляхах та особистих життєвих дорогах. Сідаючи за кермо, пам’ятайте – вдома на вас чекають рідні люди!

Мирослава ЦЮП’ЯХ