«Симптоми успіху» шацької лікарки Мар’яни Ватрич

Знайомтеся – Мар’яна Ватрич: молода, перспективна, заповзятлива до роботи лікарка-ЛОР, фанатка своєї справи, яка постійно вдосконалює професійні навики та впроваджує у практику відомі й маловідомі методи лікування.

Лише за рік роботи в Шацькій районній лікарні вона зарекомендувала себе як справжній фахівець та стала досить відомою завдяки вдячним пацієнтам. Саме від одного з них, 83-річного чоловіка, я вперше дізналася про нову лікарку, яка заклеїла дірку у його вушній перетинці яєчною плівкою, аби хоч якось покращити слух. Як виявилося пізніше, вона застосувала маловідомий в медичній практиці метод чернівецького професора, – пишке газета «Шацький край».

Обрати професію лікаря Мар’яну Володимирівну спонукали хворобливе дитинство та велике бажання рідних мати у сім’ї медика. Впродовж багатьох років вона ще довго роздумувала, яким шляхом піти по життю, адже дуже хотілося займатися серйозною справою та бути потрібною людям.

«Я стану лікарем» – пообіцяла дівчина та з цінним здобутком відповідних знань, отриманих у Світязькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, вступила до Буковинського державного медичного університету. Вона одразу привернула увагу викладачів своєю зовнішністю, а  нетипове для Чернівців прізвище Сакура взагалі стало талісманом її студентського життя. Усі вимовляли його з наголосом на першому складі, асоціюючи з японською вишнею, та запитували чи не з Японії бува коріння росте.

Роки в інтернатурі

Шість років непростого навчання, коли доводилося відпрацьовувати кожну пропущену пару, борячись з тяжкими думками про те, що стати лікарем нереально, не залишили поганих спогадів та й наснаги йти до своєї мети надавали взірцеві викладачі.

Особливо пишається молода лікарка тим, що їй поталанило проходити інтернатуру у ЛОР-відділенні Чернівецької обласної лікарні, де широко застосовували сучасні методики діагностики, надавали висококваліфіковану допомогу пацієнтам та проводили спектр хірургічних втручань з усіх розділів оториноларингології, зокрема онкологічної. Саме там вона стала впевненою у своїх силах і знаннях, зрозуміла, що за свої дії відповідала особисто і бачила їх результати. Після такої практики важко було перелаштуватися на нову специфіку роботи у Шацькій районної лікарні, але залишитися у місті, де є медичний вуз, годі й мріяти.

Мар'яна Ватрич з наставницею

«З перших днів на роботі у нашій лікарні керівництво одразу забезпечило мене найнеобхіднішим -- спеціальними інструментами, маніпуляційним столиком та кріслом. Також дуже  хотілося б мати ендоскопічну стійку для діагностики носоглотки, особливо це стосується дітей. До маленьких пацієнтів я ставлюсь з посиленою увагою, адже виявити будь-яку проблему у ранньому віці – важлива річ. Та й хотілося б підходити до роботи більш професійно. Підбираючи потрібні лікувальні розчини, практикую промивку лакун мигдалин, заливку гортані (найчастіше звертаються місцеві аматори сцени при порушеннях голосу), продування та промивання вух, парацентез барабанної перетинки, коагуляцію кровоносних судин та інше. А в процесі нічних чергувань є можливість закріпити набуті знання та отримати новий досвід із загальної медицини та, зокрема, хірургічного профілю. ЛОР-напрямок через те й обрала, що він близький до хірургії, адже саме хірургом і мріяла стати, ще навчаючись в університеті. Перешкодою до здійснення задуманого стало табу, що існує серед медиків: «В царині хірургії жінці не місце», а вибороти його означало відмовитися від усього жіночого та забути про тихе сімейне щастя з чоловіком Юрієм», – захоплено розповідає про свою професію лікарка.

Та мрія оперувати не полишає жінку, і вона  сподівається, що у Шацькій лікарні запрацює відділення «Хірургія одного дня», яке із розвитком сучасної медицини користується все більшою популярністю. Операції проводяться амбулаторно, й пацієнт того ж дня повертається додому та в подальшому приходить на консультації. Так одразу видно результат – людина після хірургічного втручання, наприклад, починає повноцінно чути, або ж дихати носом. Але для таких відповідальних дій потрібно ще багато й натхненно працювати заради надбання професійного досвіду.

Як і кожен лікар, Мар’яна Володимирівна понад усе не бажає допуститися помилок у лікуванні, або ж спричинити біль пацієнтам, особливо малечі. Складно забути пронизливий крик однієї дівчинки, якій довелося виймати намистину з носової пазухи. Також не менш неприємно, коли одне й те ж лікування діє по-різному на людські організми: одній приносить одужання, а іншій – неочікуваний результат. Без психологічного підходу тут не обійтися. Зате позитивний результат лікування та щира подяка від  здорового пацієнта дарують ні з чим незрівнянну радість.

У роботі також бувають й комічні моменти, особливо, коли проводиться перевірка слуху, адже людину про це не попереджають та слова промовляють пошепки, інакше -- нічого не вийде. Саме тоді й народжуються «живі» анекдоти, які лікарка розповідати не хоче, щоб хтось, бува, не образився. А от бувальщину від чернівецького професора-наставника – будь ласка:

– Двадцять п’ять, – ледь чутно шепоче лікар-ЛОР до пацієнта з метою перевірки слуху.

– Я то дам двадцять п’ять, тільки зараз, чи потім? – так само пошепки, злякано озираючись, відповідає пацієнт.

Щоб запобігти ЛОР-захворюванням, Мар’яна Володимирівна радить своїм пацієнтам вести рухливий спосіб життя, більше гуляти на свіжому повітрі та проводити вологе прибирання у кімнаті, а у разі погіршення самопочуття – проконсультуватися з лікарем та ні в якому разі не займатися самолікуванням, бо це може призвести до непередбачуваних наслідків. А ще – жити на позитиві та більше усміхатися.

Наостанок побажаю Мар’яні Ватрич успіхів у роботі, перемоги над будь-якими недугами пацієнтів, здійснення задуманих планів, нескінченного оптимізму, радості та сімейного щастя.

Коли так натхненно працює молодий спеціаліст, то хочеться вірити у світле майбутнє  української медицини.

Людмила МАКСИМЧУК