«Мені часто снишся ти, хата, твої квіти» – лист українського воїна до коханої. БЛОГ

14 Жовтня 2019, 09:20
4523

Привіт, мала! Я часто згадую тебе. Інколи мені здається, що я тебе зовсім не розумію, але навіть у такі моменти я люблю тебе. Не розумію твоїх сліз, твого мовчання, твоїх невисловлених побажань. Я такий самий, як і ти – з тої ж плоті і крові, створений так само за образом і подобою Божою. Тут, на війні, я став вірити в Бога, не просто визнавати, що Він десь є, як абстрактний, уявний, незримий. Я почав гостро відчувати Його присутність – не тільки тоді, коли ворожий снаряд влучив у наші позиції, а навіть тоді, коли я сплю. Мені часто снишся ти, хата, твої квіти. Інколи я запитую у Бога, навіщо він допустив цю війну, але відповіді на свої питання не знаходжу. Бувають миті, коли мені хочеться кинути все і поїхати до тебе, але я твій захисник, захисник свого народу і своєї країни. Кажуть, що жінок не треба розуміти – їх просто треба любити. Я так і роблю, мовчки і без зайвих слів. Коли я не можу тебе зрозуміти, я намагаюсь тебе відчути – так, як можу, бо, за задумом Божим, я все ж таки трохи інакший, ніж ти. І люблю я тебе теж по-своєму, так, як ти можеш це відчути.

Я не розчарований романтик – війна навчила мене бути скупим на емоції і слова. Тому коли я мовчу, просто сідай поруч і помовчи разом зі мною. Війна навчила мене не лізти в душу – ні у свою власну, ні у чужу – без потреби. Війна навчила безпомильно відчувати людей.

Війна – це стара як світ, підступна й безжальна подія, яка забирає радість, забирає надію, забирає найдорожче – життя. Навіщо вона приходить, змушує нас змиритись і сказати «На все воля Божа» навіть тоді, коли ми не можемо зрозуміти й усвідомити мету й мотиви Бога, коли він посилає такі випробування. Я не друг війни і не ворог, я той, хто став на чатах за її покликом, щоб захистити своє. Я не вбиваю – я захищаюсь і захищаю.

Це не братовбивча війна, як стверджують пропагандисти, і не війна двох країн – це боротьба добра і зла, і вона дуже жорстока. Я не хочу казати, що я не боюся війни. Але коли опиняєшся тут, тобі вже просто нема коли думати про страх, сумніви й невпевненість. Перемога на боці правди – завжди, але інколи для перемоги потрібен час, і для правди потрібен час, і для сміливості подивитись в очі цій правді теж.

Не буду розказувати тобі, який звичний вигляд має всипане зорями небо на тлі зброї, боєприпасів і укріплених позицій. До такого краще не звикати – я мусив звикнути, бо по-іншому не можна. Так хочеться наперекір усьому насіяти тут квітів. Може, я б і зміг, але поки не час. Якби ми могли робити все, що хочемо, незважаючи на умовності. Війна – це лише умовність, не умова –  правда ж?

...Чому звичайні люди не переміщуються в просторі? Усі могли б тоді перелітати вільно туди, куди хочеться (я б прилетів, тільки не ображайся, не під нашу хату, а під батьківську). Знаєш чому? Щоб хоч на мить відчути себе знову дитиною. Отакий воїн з мріями. Кажуть, що революції здійснюють романтики і на війну ідуть теж романтики. Це частково правда, але ті, хто не був тут, все одно не зрозуміють до кінця мотивів тих, хто на війні. Для того, щоб зрозуміти війну і тих, хто на війні, треба відчути війну і подивитись їй прямо в очі. Виявити у мирних неекстремальних умовах, на що ти здатен, фактично неможливо, як би жорстоко це не здавалось. Ніколи не знаєш діапазон своїх можливостей, доки не опинишся в певній ситуації – і тоді ти сам, і ті, хто навколо, впізнають у тобі якусь іншу, нову людину – ту, про яку ти сам навіть не здогадувався. Я сам не знав, що я такий. Я не знаю ні сам себе, ні тих, хто поруч. А ще дивуюся, чому ти для мене досі таємниця. Я часто запитую сам у себе, чи міг би я любити тебе ще більше. І зразу згадую, що любов не має одиниць вимірювання. Усе просто: вона або є, або її нема.

Коли я повернусь з цієї клятої війни, я буду мовчати, мовчати в пам’ять про тих, хто загинув, мовчати й читати по очах живих почуття. Чому я не буду кричати від радості, танцювати чи обіймати знайомих і незнайомих? Тому що мир, як і добро, гучно не торжествує, він тихо і впевнено розповсюджується, заполонюючи собою весь простір, як і любов.

На війні я відчув свою мізерність і те, що є щось вище за нас у цьому Всесвіті, тому що я пізнав Бога так глибоко саме тут, на власному досвіді, тому що на війні твої бажання й погляди неминуче зазнають змін, не таких змін, до яких ти прагнув, чи, навпаки, не хотів їх, а до тих змін, через які ти перероджуєшся.

До чого я все це пишу? Бо маю потребу. Сподіваюсь, що я висловлювався зрозуміло для тебе. Якщо не можеш зрозуміти, просто відчуй, настільки, наскільки зможеш відчути.

Люблю. Чекаю зустрічі. Твій захисник України.

 

                                                                                                 Іванка ВОЛИНЯНКА

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024