Дівчина з Омеляного знайшла своє кохання в зоні АТО, або історія до Дня закоханих

Він лише раз поглянув на неї і зрозумів: це – його доля. Та все ж деякий час не наважувався зізнатися їй у своїй симпатії, адже був … її командиром. Вона ж ще довго приглядалася, вагалася, чи давати шанс їхнім стосункам. Зрештою, таки ризикнула та стала щасливою нареченою!

Обоє – Катерина та Андрій – військові. І саме служба поєднала їхні долі в зоні АТО та дала зрозуміти: відстань, важка служба, війна – не перешкода для справжнього та щирого кохання, пише газета «Новий погляд+».

Катерина Омельчук родом із села Омеляне, що в Шацькій громаді. Після навчання у школі вступила до Ковельського медичного коледжу на фельдшера. Після коледжу у 2016 році три місяці працювала в Шацькій лікарні, потім дівчину направили на роботу в Любомльське ТМО (працювала три роки медичною сестрою у неврологічному відділенні та разом з тим підпрацьовувала в аптеці «Пролонгація» у Шацьку). Поєднання двох професій допомогло дівчині краще розібратися у всіх нюансах роботи медика, дала чимало досвіду та знань.

У 2019 році вирішила кардинально змінити своє життя та підписала контракт зі Збройними силами. Зізнається, що постійно спостерігала за подіями в зоні АТО, знала, що там бракує медиків, тож наважилася випробувати свої сили, поєднавши військову та медичну сфери.

Через місяць після підписання контракту Катерину одразу направили в зону бойових дій, оскільки там не вистачало ні медиків, ні військовослужбовців. А її частина, в якій вона мала служити, вже місяць як дислокувалася в зоні ООС.

«Коли приїхала на місце, де дислокувалась частина, мені сказали, що командир днем раніше поїхав у відпустку. За цей час багато довелось почути про нашого командира Андрія Мороза. І от коли він приїхав – дуже цікаво було подивитись на нього», – зізнається Катерина.

Андрій Мороз  – родом із Львівської області. Він з дитинства мріяв про кар’єру військового і після закінчення школи вступив у Львівську академію сухопутних військ на спеціальність «Управління діями механізованих підрозділів». Після шести років служби у Збройних силах Андрій отримав звання капітана і тепер обіймає посаду начальника штабу механізованого батальйону Володимир-Волинської військової частини.  

Першу зустріч із майбутньою коханою до дрібниць пам’ятає ніби вчора.

«Коли приїхав в зону ООС з відпусти, прямував до їдальні. Звідти саме йшла Катя. Побачив її – і пропав. Довго не наважувався проявляти ініціативу, виказувати свою симпатію, бо все ж таки був її командиром. Але почуття взяли верх. Чим більше спілкувався з нею, пізнавав її, тим більше переконувався, що вона – моя друга половинка».

Повернулись із зони бойових дій у військову частину у Володимирі Катя та Андрій вже як пара. Восени було два роки, як Катерина та Андрій разом, підтримують один одного у роботі, разом вирушають та повертаються із зони бойових дій.

Андрій зараз проходить навчання на Рівненському полігоні, Катерина – третій місяць перебуває на навчанні у Десні Чернігівської області. За ці три місяці побачитися довелося лише на різдвяні свята, коли обох відпустили додому на декілька днів.  дій.

«Попри часті поїздки, розлуки, напружений графік роботи ніколи не жалкувала, що підписала контракт. Адже тут я зустріла соє кохання, – зізнається Катерина. – А на свій день народження я отримала найкращий подарунок від Андрія – освідчення в коханні та пропозицію вийти за нього заміж».

Це було 10 листопада, в одному з затишних ресторанів поблизу Володимира. Протягом дня дівчина отримувала від коханого подарунки, а ввечері він організував їй романтичне побачення.

«Я вже думала, що подарунки закінчились. Але вже увечері отримала найбільший свій подарунок – освідчення. Спершу від несподіванки та від сліз не могла зрозуміти, що відбувається та лише за декілька хвилин ледве зуміла від щастя відповісти «так», – пригадує Катерина.

Із датою весілля пара поки що не визначилася, адже попереду – чергова ротація в зону ООС, а коли ж звідти випаде нагода повернутися – не знають. Бо, як розповідає військова, під час другої ротації замість шести пробули майже 11 місяців.

Батьки Катерини (до речі, тато працює водієм «швидкої допомоги» в Шацьку) спочатку насторожено сприйняли вибір доньки піти на військову службу. Проте згодом, коли Катерина приїхала з Андрієм знайомити хлопця з батьками, заспокоїлися. Бо, кажуть, тепер за донькою буде надійне чоловіче плече, підтримка.

Про те, що стосунки на відстані можуть стати міцнішими, підтверджують Катерина та Андрій.

«Найперше, потрібно довіряти один одному. Звісно, страх є. Але ми домовилися, що б не було, де б не були – завжди триматися на зв’язку, хоча б відізватися одним словом чи СМС. Обоє сподіваємося, що ця розлука вже буде останньою», – каже дівчина.

«Чи важко зберігати стосунки на відстані? Ні, не складно, – каже Андрій. – Просто дуже сумуємо один за одним. Потрібно все сприймати з оптимізмом, вірити, що час мине і ми будемо разом. Ми маємо сприймати обставини та пройти ці випробування. Тим більше – що ми кожного дня на зв’язку, спілкуємося по вайберу. Взаєморозуміння та вміння слухати і чути один одного, шукати компроміси – от що допомагає нам у наших стосунках».

Ми ж бажаємо Катерині та Андрієві не розгубити з роками прекрасне почуття кохання, а навпаки, щоб з роками воно ставало все більш палким та міцним.