Копання картоплі в Ростані – наче свято

Земля-годувальниця… Ми славимо ниви й городи за те, що вони харчують нас, і самі «годуємо» їх, щоб вони творили життя. Залежно від того, скільки добра і добрив вносимо, як підтримуємо продуктивні сили, такий врожай згодом і будемо мати. На такі думки надихає благодатний сезон копання картоплі – другого українського хліба, який закінчується в цю осінню пору. 

Про це пише газета «Новий погляд+».

Сьогодні її вирощують у всіх регіонах України, на полях під цю культуру відводять сімдесят відсотків площі. Ще у давнину жителі гірських місцевостей Південної Америки вперше знайшли дивну рослину із гіркими на смак «ягодами» на корінні. Навчились їх заморожувати і сушити, позбавляючи гіркоти й роблячи запаси їжі. Вдруге картоплю відкрили іспанці в покинутому індіанському селищі. Вони знайшли «борошнисті корені, добрі на смак», що нагадували земляні гриби «трюфелі». Очевидно, звідси і пішла назва: спочатку – тартуфоло – італійською, тоді – картоффель – німецькою, далі – польською – картофля. В Україні вона з’явилась у 1780 році й стала із заморської диковинки – національним продуктом і незамінним інгредієнтом багатьох страв.

Тому її, незважаючи на якість врожаїв, садять щороку і містяни, і селяни. А слова «городянин» і «городник» подібні за звучанням. Навіть ті люди, які переселились у міста, не позбулися своїх звичок і докладають усіх зусиль, аби мати власною працею вирощені овочі. Кожен господар під час її садіння навесні плекає надію на гарний урожай: «щоб було під цим коренем картоплин, як на небі хмарин», «щоб така ця картопля була рясна, як на небі хмара густа». Згодом починається догляд за нею: сапання, огортання, поління, запекла боротьба з «колорадами». Настає час, коли земля, стійко витримавши всі «напруги», нарешті щедро віддає те, чим стала багатою.

У різних куточках наших районів колись починали копання картоплі приблизно в один і той же час. Як свідчать жителі Любомльщини, на городи вирушали після Головосіки (11 вересня), але вже до середини жовтня намагалися зібрати весь урожай, бо до Покрови поле має бути голе.

«Копали картоплю толоками. Зберуться сусіди, куми, родичі – підуть до одного, на другий день – до іншого, і так – поки всім не поможуть на своєму кутку. Була традиція розкладати вогнище на полі й пекти картоплю. Ох, і смачнючою була вона! Зараз вручну вже давно не копають, а розорюють конем і потім збирають. У 90-их роках люди потрохи почали купувати трактори, тоді й землі отримали «навалом», стали садити картоплю гектарами, вирощувати на продаж. Але багатьом ці величезні «колгоспні паї» дісталися, коли вже старість наступила. Хто звик і хотів господарювати, не мав сили обробляти ниву», – розповідає мешканець села Сокіл Любомльського району Іван Петрович.

«Один із найбільш пам’ятних періодів дитинства, наче свято, – копання картоплі, коли приходиш зі школи, кидаєш сумку і бігом до батьків на город. Копачок усім хватало, та й хоч один рядок треба було «тягнути». Потрібними себе вважали поряд з дорослими, хоч допомоги від нас не так і багато. Найцікавішим був час обіду в полі, а найсмачнішими – домашній хліб із грушками-гнилицями й обов’язково гаряча печена картопля просто з попелу із кислим молоком. Це незабутній смак і нелегка робота», – згадує з сумом дитинство уродженка села Ростань Шацького району Марія Михайлівна.

А те, що картопля була, є і буде незамінним продуктом українців, свідчить такий факт: Національний банк у 2018 році випустив срібну монету номіналом десять гривень, приурочену «святій» традиції земляків – копанню картоплі. На аверсі розміщено стилізоване зображення дерева життя, нижні бульби – на дзеркальному тлі – золоті. На реверсі – чоловік і жінка, які копають картоплю. Їхні постаті у вигляді серця – символу любові до праці на землі.

2

Жанна КВІТНЕВА