Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Величний Почаїв
Величний Почаїв

Тонете в морі мирських проблем? Їдьте у Почаїв!

18:13 06.07.2016
1550

Коли випала можливість здійснити паломництво до Свято-Успе­н­ської Почаївської лаври та інших благодатних місць Тер­нопілля і Рівненщини, невимовно зраділа. Це була можливість відволіктися від безкінечного потоку політичних новин, забути про мирське і присвятити себе Богу. А ще два дні провести в то­ва­ристві з легендарною людиною, котра кілька років тому в див­ному видінні удостоїлася побачити Господа, побувати в пеклі і в раю та отримати чудесне зцілення душі і тіла. Шачанин Віктор Кузьмич після того, як відчув на лобі дотик Божої правиці (на цьому місці відразу утворилася вм’ятина), повністю змінив своє життя, став взірцем православного християнина і тепер постійно організовує для вірян паломницькі екскурсії.

Кількагодинна дорога, сповнена молитв і хресних знамень па­ломників, церковних піснеспівів в аудіозапису (а не примітивної попси, якою часто веселять пасажирів водії маршрутних таксі), нікого не втомила. За вікном пливли патріотичні пейзажі з бла­китним небом і полями жовтого ріпаку, фігури-хрести на кож­ному перехресті, придорожні красені-храми. Перша наша зупинка була в Кременці Тернопільської області. Свято-Богоявленський жіночий монастир зустрів тишею, умиротворенням і квітковим морем – гордістю працьовитих монахинь. Улюбленцями палом­ників, осо­б­ливо дітей, тут є білочки, приручені насельниками оби­телі і розпе­щені надмірною увагою екскурсантів, що буквально завалюють тваринок горішками. Головною святинею монастиря є чудотворна ікона Божої Матері «Скорботна».

Особливі враження чекали на паломників у скиту Городоцького жіночого монастиря, де б’ють з-під землі цілющі джерела святої Праведної Анни. Напевно, ціле століття минуло відтоді, коли пас­тушки на місці сучасного храму знайшли ікону святої Праведної Анни. Кілька разів переносили її, а вона весь час поверталася. Джерельця, які били на цьому місці, в безбожні часи намагалися засипати торфом і навіть забетонувати. Утім, марно, живильна волога завжди знаходила вихід на поверхню. Тепер тут велична свя­та обитель, до якої з усіх усюд їдуть паломники. Сподобив Господь і мене тричі зануритися у крижану воду джерела. Відчуття від такої купелі – неперевершені: сковане холодом тіло, утруднене дихання і омита благодаттю душа…

Далі на нас чекала Божа гора і нелегке випробування: піднятися по крутому схилу на її вершину. Старшого віку віряни зазвичай обирають легшу, але довшу дорогу. Молоді добираються швидше. Втім, кожен отримує можливість попити водички зі стопи Бого­родиці, послухати розповіді священиків про історію гори, побувати в печерах, де вели подвижницьке життя древні і новітні праведники, оглянути збудовані в лісовій гущавині ошатні дерев’яні храми. В кожному подавали записки за здоров’я та упокій рідних, запа­лювали з молитвою на вустах запашні медові свічки (в монас­тирях вони особливі!), прикладалися до ликів святих на образах. Священний трепет викликало споглядання кровоточивих ікон Богородиці та Святої Трійці. Дивне і таємниче знамення Боже – що воно означає?

Почаївською святинею можна захоплюватися безкінечно. Збудована на високій горі, Свято-Успенська лавра, як духовний світоч, височіє над світом, нагадуючи смертним про сенс буття. В ХІІІ столітті на горі бачили Пресвяту Богородицю, що стояла у вогняному стовпі зі скіпетром у руці, в ХVІ-му – чудотворна ікона Почаївської Божої Матері явила себе православному світу. З тих пір чудеса зцілень стали реальністю у святій обителі. Вражає в Почаєві каскад наземних, підземних і пе­черних храмів. Кожен вірянин прагне прикластися до чудот­ворної ікони Богородиці, до Її стопи, до мощей святих преподобних Іова та Амфілохія По­чаївських, побувати у маленькій печері, куди втікав від світу для звершення молитовних подвигів святий Іов. В пе­че­рі панує особлива благодать. Потрапити всере­дину можна через вузький отвір у кам’яній скелі, що на пер­ший погляд здається нереальним і ризико­ваним. Там проявляються душевні хвороби людей, показують своє справжнє єство одержимі бісами. Одних печера не впускає всередину, інших не випускає. Це все гріхи людські.

Вразила інфраструктура лаври. Нам, шацьким па­лом­никам, пощастило в тому сенсі, що на території оби­телі перебувало мало вірян. Ночували ми в сучасному недорогому готелі (30 грн. за добу, є туа­лет, гаряча вода, душ), харчувалися в монастирській трапезній, де кожна страва, заправлена щирою мо­лит­вою, дивувала неперевершеним смаком.

Після лаври побували в Свято-Духівському скиту. Його святинями є чудотворна ікона Божої Матері «Спо­ручниця грішних» та чудотворний хрест преподобного Микити Стовпника, Переяславського чудотворця. Хво­рі, які з вірою накладають на себе святий хрест, отри­мують зцілення від онкологічних та інших недугів, одер­жимості злими духами. Цілющою є і вода з монас­тир­ської 100-метрової криниці. Розповідали, що нещо­дав­но жінка з Рівного, умившись водою з криниці, отри­мала зцілення від хворобливих плям на обличчі.

Відвідали ми і монастирське кладовище, де знахо­диться могила преподобного Амфілохія Почаївського. Там, за свід­ченнями очевидців, у безлюдну пору співають невидимі ангельські хори. Раніше віряни брали з могили пісок, який мав цілющі влас­тивості. Згадала про це, бо сама, по милості Божій і молитвами свя­то­го, кілька років тому відчула на собі його чудотворну силу. А вдома ще й досі зберігаю цей пісок як святиню.

Зовсім новим пунктом паломницького маршруту є поїздка у село Залізці Тернопільської області, на могилу новомученика Петра Боярського. Його, одного з великих духовних світил нашого часу, було по-звірячому вбито в 1993 році. Отцю Петру було лише 20, коли він потерпів муки і відійшов до Господа. Помирав він у молитві і безперервно хрестячись. Пальці на його правій руці навіки залишилися складеними, як для хресного знамення. Історія життя отця Петра – дивовижна, і в наші дні вона лише починає писатися. В Залізцях живуть одні лише католики, могила отця Петра – єдине православне захоронення на сільському католицькому кладовищі. На ній співають ангели і фіксуються надзвичайні Божі знамення. Після смерті сина батько Михайло прийняв православне хрещення і став священиком. Більше того, взявши до рук хрест сина-муче­ника, отець Михайло почав творити дива і зцілювати людей. Коли ми прибули в село, батюшка саме був на могилі сина. Стало мо­торошно, коли ще при вході на кладовище почули нелюдський крик паломників. Це вони так відреагували на дотик святого хреста. Помолившись на могилі новомученика, приклавшись до його лику, підходили по черзі до прозорливого старця і члени нашої групи. Кожен почув те, що йому було відкрито Промислом Божим.

Такі корисні для душі і тіла поїздки до святих місць Віктор Кузьмич організовує для жителів Шацького району постійно. Кого заціка­вило, телефонуйте: 097-59-31-876.

Мирослава ЦЮП’ЯХ

Коментарі
22 квітня
Вчора
20.04.2019
19.04.2019
18.04.2019
17.04.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин