Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Мрію тримати у господарстві сто дійних корів!», – житель Хрипська Петро Бруско

17:05 21.09.2019
2828

В те, що молода сім’я із села Хрипськ тримає у своєму господарстві майже 40 корів, вірилось важко. Аж поки разом із Миколою Шевчуком (саме від нього вперше почули про цю унікальну в районі родину та за його допомогою потрапили в село) таки навідалися до родини Тетяни та Петра Брусків.

Пані Тетяна зустріла нас біля хліва, де саме поралася по господарству. Проте, не зважаючи на клопоти, таки знайшла час поспілкуватися та розповісти про сільське життя і те, як молодій родині не лише вижити у віддаленому селі, де із закладів соціальної сфери функціонує лише ФАП, а й зуміти розвивати фермерську справу.

«Як ви раду даєте усьому?», – здивовано-шокуюче запитую пані Тетяну. «З ранку до ночі завжди на ногах. Роботи вистачає і влітку, і взимку», – відповідає 37-річна жінка.

ЇЇ день розпочинається о шостій годині ранку з доїння 13 корівок, на що, з допомогою доїльного аппарату, витрачає майже півтори години. Потім треба відправити до школи шістьох(!) дітей (сьома, наймолодша Катруся, піде у школу наступного року). Далі готує сніданок та обід на всю родину та знову йде до численного господарства.

Намостити соломи, нагодувати мале птаство, дати лад в городі і в хаті, повчити з дітьми уроки – усе це обов'язок пані Тетяни.

Зараз родина у своєму господарстві утримує 37 голів великої рогатої худоби, з них 29 великих корів, декілька биків та теличок, а ще – вісім телят, котрі з'явилися на світ взимку.

«Їх поки не пускаємо до стада, вони он там пасуться», – показує рукою жінка та проводить мене до загону за хлівом.

Чимала територія огороджена жердинами, де мирно пасуться різної масті телята та кінь.

«Дощів не було давно, то й трава вся висохла, нема паші телятам», – журиться Тетяна.

Справа помічаю два величезних, схожі на колгоспні, загати зі спресованим сіном та соломою. «Цього має вистачити на зиму», - переконана жінка.

Щодня господарі здають на ТзОВ «Шацький молокозавод» аж 86 літрів молока. Ціна – 5 грн. за літр. Вдячні директору підприємства Михайлові Поліщуку за те, що частенько іде на співпрацю та чим може, допомагає унікальній родині. Двічі Бруски отримували дотацію за державною програмою на утримання молодняка до одного року.

«Отримали за це 14 тисяч, їх саме вистачило на паливо, щоб викопати картоплю, покосити, поорати, дещо витратили на запчастини для ремонту трактора», – розповідає господиня.

За останні роки родина розжилася на власну техніку: мають трактора, два причепи, косарку, копача-розкидача, плуги, віз, прес для соломи.

Літо для родини Брусків – гаряча пора. До сіна йдуть усім сімейством, в ліс по ягоди – також. У хатніх справах мамі допомагає найстарша донька 11-класниця Дарина, а вже батькові – син Іван, котрого тягне до техніки: і трактора допоможе полагодити, і біля господарства порається на рівні з батьками. За літо діти, хоч і мало було ягід, заробили собі і на одяг та шкільне приладдя, і на нові мобільні телефони.

«В день сам Ваня міг назбирати ягід на 500-600 гривень, а вся сім'я – десь на дві з гаком тисячі. Втомлюються від такої роботи діти, але не скаржаться, бо ж знають, що зароблять – те й матимуть», – розказує Тетяна.

Весняно-польові роботи – це святий обов'язок для кожної сільської родини. Проте масштаби поля, яке використовує сімейство Брусків, вражають у порівнянні з шацькими нормами: майже 20 гектарів. В цьому році родина посадила самої картоплі 90 соток (викопали її за 4 дні), посіяли 4 гектари зернових, а ще ж на городину й сінокіс використовують поле, засіяли в цьому році декілька гектарів тимофіївкою. Щедро вродили в цьому році екзотичні кавуни на хрипському городі, тож Тетяна виносить з комори зелену чотирикілограмову ягоду та пропонує скуштувати.


«Ох, і смачнючі!», прицмакуємо з Миколою Шевчуком.

Окрім корів, є у господарстві Брусків ще двоє свиней (ще в цьому році тримали п'ять свиноматок, але через хвороюбу їх довелося дорізувати), курей та іншої птиці вже й не злічити.

«Дехто запитує мене, чому не зайнявся ягодами (лохинами) чи іншим садівництвом. А от не лежить у мене душа до того. Хочу поле обробляти, корів тримати. Це більш мені до вподоби», – долучається до розмови Петро Бруско.

Пригадує, як 18 років тому на заробітках у Білорусі познайомився зі своєю Тетяною (родом жінка із сусіднього села Перешпа), одружилися і тепер виховують семеро дітей.

«Це велика відповідальність, але ні разу не пожалкував, що маємо стількох дітей. Вони – наше майбутнє. Бувало, відправлю до своїх батьків на день-другий, то вже у хаті чогось бракує: хочеться дитячого хаосу, галасу», – з усмішкою говорить чоловік.

Спільно з дружиною декілька років тому вирішили займатися сільським господарством, адже працювати весь час у Білорусі на заробітках, коли на власній землі можна господарювати не гірше та коли з кожним роком сім'я поповнюється – не вихід.

Будні Петра також насичені працею: дати лад у хлівах, викидати гній, намостити, напоїти корів і телят, полагодити техніку, дати лад гектарам поля – усе це займає час. Окрім того, у сільському стаді з 28 корів – 20 належать Брускам, тож і пасти доводиться теж 20 днів. З гордістю показує два корівники, де у кожному облаштовано по 16 місць для рогатих улюблениць. Правда, бракує поїлок.


«Хочу ще на кожне місце прикріпити таблички з кличками кожної корови: Зорьці, Квітці, Ромашці, Білці…», – ділиться планами чоловік.

Каже, що хоч і багато худоби мають, але кожну розпізнають і клички їхні ніколи навіть діти не плутають.

А ще у планах – облаштувати холодильник (приміщення для цього вже виділив поряд із корівниками) та зареєструвати фермерське господарство. Адже для того, аби здавати молоко за вищою ціною як фермерське господарство, потрібно дотримуватися певних вимог та стандартів: мати доїльний аппарат, аби уникати безпосереднього контакту з руками при доїнні, холодильне обладнання.

Наступного року кількість дійних корів збільшиться, бо підросте молодняк, відтак і роботи для сімейства побільшає.

«Не знаю, як буде і чи вдасться реалізувати задумане, але хочу побудувати корівник на 100 голів. Придивився у селі приміщення колишнього колгоспу, яке хочу облаштувати для корів», – ділиться планами Петро.

Після розмови ми з Миколою Шевчуком прощаємося з унікальною родиною та вкотре дивуємося їхній витривалості, працьовитості та завзятості. Зичимо, аби усе заплоноване мододими господарями таки вдалося втілити у життя!









Віта ШЕПЕЛЯ

загрузка...
Коментарі
24 лютого
Вчора
22.02.2020
21.02.2020
20.02.2020
19.02.2020
18.02.2020
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин