Народний аматорський колектив «Горлиця» з Шацька: лунає пісня крізь роки

13 Січня 2022, 16:30
Народний аматорський колектив «Горлиця» з Шацька 3543
Народний аматорський колектив «Горлиця» з Шацька

Майже 30 років учасниці ансамблю народної пісні «Горлиця» збирають, вивчають, відтворюють та поширюють пісні шацького краю

Про це пише газета «Шацький край».

Його створила у 1993 році Лілія Кусько (Ковч) та була першим керівником колективу. У певні проміжки часу  його очолювали директор закладу Степан Денисюк, художній керівник Андрій Конашук та методистка по фольклору Валентина Денисюк.

З 2016-го року й по даний час керівником ансамблю народної пісні «Горлиця» є Валентина Ханзерук.   

З перших днів народження колектив  заявив  про свою оригінальність і самобутність, адже зберіг у пісенному репертуарі не лише місцевий фольклор, мелодику, а й діалект, характерну манеру співу та місцевий колорит.

Традиційний народний одяг учасниць, подарований старожилами, що раніше зберігався як родинна реліквія, отримав  друге життя і разом з піснею та обрядами збагачує нашу культуру. Мають учасниці й сучасні комплекти сценічних костюмів. 

На даний час ансамбль налічує 10 жінок кількох поколінь. Від початку заснування і дотепер мінявся склад колективу, проте багато років його активними учасницями є Надія Гуж, Люся Терета та Галина Жук.

У 2009 році колективу «Горлиця» було надали звання «народний аматорський».  

Учасниці ансамблю відзначені за участь та нагороджені за зайняті призові місця у міжнародному фестивалі українського фольклору «Берегиня», фестивалі народного мистецтва «Барви Торчина», етнофестивалі «Різдво у Волинській родині», фестивалі української естрадної пісні «На хвилях Світязя», Першому  відкритому  фестивалі хореографічного та вокально-хорового мистецтва «Лісова пісня», районному фестивалі колядок і щедрівок «Три празники в гості», фестивалі світязького Пончика; святкових заходах «Калинова сопілка»(місто Ковель), «Обжинковий обряд» (селище Ратне), Європейських днях добросусідства ( ПП «Адамчуки-Збережже»), «Коляда іде” та інших.

Жіноцтво з радістю виступало на відкритті шацької новорічної ялинки, святкуванні Дня селища; співали для прикордонників ПП «Хрипськ» та представників «Університету третього віку».

«Творча скарбничка ансамблю налічує понад 100 українських народних пісень, авторських творів, обрядів. Для колективу звання «народний», отримане у 2009 році, має неабияке значення. Захопленість, працьовитість, бажання вдосконалюватися, домагатися вищих результатів у виконанні творів – такі якості притаманні цим талановитим жінкам, а найпершим завданням є поширення пісенного мистецтва», –  відзначає директорка Шацького районного Будинку культури та керівниця ансамблю Валентина Ханзерук.

Всю інформацію якнайкраще доповнюють спогади колишніх учасниць колективу.

Пригадує Лілія Миколаївна Ковч

— Після закінчення Луцького культосвітнього училища я прийшла працювати методистом по фольклору і народної творчості у місцевий відділ культури, а практику проходила у сільському Будинку культури, яким на той час керувала  Людмила Стаднік. Це було напередодні дня Святого Миколая та новорічно-різдвяних свят. Одразу відчула на собі складність трудових буднів культпрацівника. Але як молода та сповнена ентузіазму спеціалістка роботи не цуралася, старанно виконувала свої обов’язки та навіть шила костюми головним героям свята. Згодом стала організатором багатьох інших заходів, підготуватися до яких завжди допомагали члени сім’ї та друзі: носили з дому вишиті рушники, доріжки, старовинний посуд, реманент тощо і навіть живі кури, для створення певного пісенного образу. Було й так, що тато забезпечував бензин для купальського вогнища, привозив з лісу зрубане дерево, а інші члени сім’ї рвали лепеху та стелили її на домотканих килимах.  

Безмежно вдячна своїй люблячій мамі Мирославі Іванівні Ковч, учасниці колективу «Горлиця», а також бабусі Марії Омелянівні Корчук, від якої усім нам передалася любов до сцени. Вона виступала у Білостоцькому фольклорному колективі та співала у церковному хорі. Зачарована красою цих виступів й собі мріяла про створення схожого колективу. А у 1993 році вирішила зібрати жінок, аби через їхні голоси доносилася місцевим жителям краса української  народної пісні. Назва виникла із заспіву «Ой, варила горлиця лободу», який звучав перед «віночком» українських пісень. І всі погодилися, адже у давнину цим словом лагідно називали дівчат та жінок.

Спершу до складу «Горлиці» входило понад 15 жінок: Катерина Короць, Любов Скабук, Таміла Трохимук, Віра Демчук, Надія Гуж, Валентина Денисюк, Галина Жук, Пилиповець Любов, Люся Терета, Мирослава Ковч, Надія Пішук, Надія Пех, Олена Лісовська, Галина Заяць, Ганна Мазурок, Валентина Пех, Людмила Стаднік, Тетяна Бегаль.

Акомпанував Степан Денисюк, а в особливих випадках —  Петро Герман та Олександр Єрмаков. Представники колективу їздили майже по усіх селах колишнього району, брали участь у різноманітних заходах, зокрема обласних та міжнародних. Одягалися здебільшого у вишиваний одяг своїх мам та бабусь та пов’язували на голови кольорові хустки.

Пригадує Валентина Денисюк :

Аби зберегти для сучасників давні українські родинно-побутові, обрядові та інші пісні нашого краю, я записувала їх, спілкуючись зі старожилами. І робила це у будь-який слушний момент, аби лише під рукою був улюблений касетний магнітофон. А далі разом зі своїм чоловіком Степаном, який забезпечував музичний супровід нашого ансамблю, доводили їх до пуття та клали на музику.

Згодом почала писати свої тексти. Пісня «Молодиці-горлиці» стала власною візитівкою співочого жіноцтва. Не меншою популярністю користувалися авторські пісенні твори «Волинь моя», «А музика грає», «Україно моя, цвіт калини», «Краю мій рідний», «Вперед, вперед до перемоги». Надзвичайно подобалася нашим прихильникам, виконана дуетом із Люсею Теретою пісня «Пливе чорна хмара»! А з колядками та щедрівками нас радо зустрічали у кожній оселі.

Колектив «Горлиці» нагадував братство, у якому панувала дружня родинна атмосфера.І не важливо, як добиралися до концертного майданчика: «уазом» чи кіньми. І не лякали нас ні люті морози, ні втомлива спека, ні залишені вдома справи. Ми були щасливі від того, що співали рідною мовою та дарували «пісенні букети» на радість людям.

Обов’язково підтримували одна одну по життю та спільно святкували дні народження, і це якось рятувало від різних життєвих негараздів. Після проведених багатогодинних репетицій у «Чайці» ніяк не могли розпрощатися і довго співали дорогою додому. На той час це було цілком сприйнятливо для оточення, не те що зараз.

Досягнувши пенсійного віку, я залишила роботу, а згодом -  і співочий колектив. Проте з радістю пригадую минулі часи,  спілкуючись із колежанками, переглядаючи старі світлини в альбомах та відео у соцмережах.

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024