Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Звання «Заслужений лікар України» стало визнанням багаторічної самовідданої праці медика

23:58 04.07.2016
1677

З нагоди Дня медика, який цього року відзначався 19 червня, Президент України Петро Порошенко присвоїв почесне звання «Заслужений лікар України» заступнику директора Волинського обласного санаторію «Лісова пісня» з медичної частини Руслані Дибель. Висока відзнака стала приводом для нашої розмови, під час якої Руслана Євгенівна розповіла про те, як перейнялась бажанням лікувати людей від діда-прадіда, як починала і чого досягла за майже 30 років роботи в санаторії, про плани і задуми , а також про свою сім’ю, в якій і чоловік, і двоє доньок є представниками сфери медицини.

Народилася Руслана Євгенівна в селі Мовники Іваничівського району. Розповідає, що не зовсім вважає цей населений пункт своєю малою батьківщиною, оскільки в дитинстві довелося жити в багатьох куточках Волині.

-Мій батько був головою колгоспу, про який ширилася добра слава на всю область. От вище керівництво і направляло його то в один слабенький колгосп, то в інший – щоб учив тамтешніх людей господарювати і успішно виконувати норми. Так от ми і кочували по Волині: народилася я в одному селі, школу закінчила в іншому. Часті переїзди не були перешкодою для навчання, тому зі школи в селі Павлівка я випустилася золотою медалісткою, - розповідає про свій життєвий старт Руслана Дибель.

Любов до медицини була в неї крові, на генетичному рівні. Мама все життя пропрацювала фельдшером, а про професіоналізм і майстерність маминого діда -- медика, який лікував піврайону, -- знала вся Волинь. Після школи без довгих роздумувань обрала для вступу медичний заклад, проте перший вступний іспит склала на четвірку і, розчарувавшись, на другий не прийшла. Через рік зробила другу спробу – бо таки не бачила себе в іншій сфері – і була зарахована в студенти Чернівецького медінституту. До речі, саме в цьому виші навчався і майбутній чоловік Руслани Євгенівни – Володимир Дибель, нині генеральний директор ТМО Любомльського і Шацького районів. Там познайомилися, закохалися одне в одного, там одружилися. Навіть старша донька подружжя Дибелів Оксана народилася в батьків-студентів. Як пригадує пані Руслана, гляділи її всім гуртожитком.

-Чоловік в інституті був дуже активним, користувався авторитетом і в студентів, і в викладачів. Саме його було обрано головою студентського профкому навчального закладу. Згодом, після закінчення вишу, він не мав труднощів і з пошуком роботи. Уже дипломованого спеціаліста-медика покликав на роботу в санаторій «Лісова пісня» тодішній директор Микола Шидловський. З часом і для мене знайшлася робота лікарем-терапевтом у волинській здравниці. Це був 1989 рік, - пригадує початок медичної кар’єри моя співрозмовниця.

На сьогодні Руслана Євгенівна понад 15 років працює заступником директора санаторію з медичної частини. Зізнається, що на її плечах – не лише вся лікувальна база закладу, а й сфери культури, проживання і харчування пацієнтів. Дбає про розвиток і вдосконалення санаторних послуг, покращення умов відпочинку. Залучає до роботи в здравниці високопрофесійних і відповідальних медичних кадрів:

-Ми маємо три реабілітаційні відділення: післяінфарктне, післяінсультне і травматологічне. Хворі люди їдуть до нас з усієї України відразу після того, як виписуються з лікарні. А тут, на лоні чудової природи, мають зміцніти, покращити імунітет, набратися сил. І поїхати додому здоровими!

Руслана Євгенівна є постійним учасником нарад, семінарів, конференцій на тему оздоровлення не лише обласного, а й всеукраїнського рівнів. Має змогу бачити, як працюють інші оздоровчі заклади, переймати їхній досвід і ділитися власним, привозити в санаторій і впроваджувати новинки і сучасні технології. Буквально днями повернулася з конференції «Медико-соціальні аспекти чорнобильської трагедії», яка відбувалася в місті Київ. Цього року, як відзначила заступник директора, чорнобильців позбавили відпочинку в санаторії.

-З приводу цього і вони переживають, і ми. Учасники ліквідації аварії на ЧАЕС вже встигли за багато років полюбити наш заклад. Їм тут подобається все: і природа, і кваліфікований персонал, і комфортне проживання. Їхні рани тут менше болять. Саме ми свого часу першими серед санаторних закладів почали оздоровлювати людей цієї категорії. Маємо власні методики і напрацювання, тому шкода, що цього року ми ними не скористаємося. Так сталося, що під час проведення тендеру на відпочинок у «Лісовій пісні» чомусь не були враховані головні аспекти. А саме те, що санаторій – єдиний на Волині, що має три реабілітаційні відділення, єдиний з вищою категорією, один з небагатьох в Україні, який має європейську сертифікацію ISO. Повірте, це дуже важливі нюанси. Окрім того, здравниця має власне родовище лікувальних грязей, - Руслана Дибель розповіла про одну з проблем, над вирішенням якої санаторій працює.

До слова, в резолюцію конференції була внесена пропозиція Руслани Євгенівни щодо адресної допомоги учасникам ліквідації чорнобильської аварії: «Щоб отримували на руки кошти і самі вибирали до смаку заклад відпочинку».

Окрім того, що ретельно й відповідально виконує свої обов’язки, Руслана Євгенівна близько до душі сприймає трагедію України – війну на сході. Ініціювала й сприяла організації в санаторії благодійного ярмарку та концертів, кошти з яких передавалися безпосередньо бійцям АТО Шацького району. До речі, в санаторії постійно відпочивають та оздоровлюються українські військовослужбовці. Коли на базі закладу діяли курси психологічної реабілітації, керівництво повністю профінансувало харчування і проживання бійців.

-Загалом на благодійну діяльність (оздоровлення учасників АТО, інвалідів-візочників, інвалідів зору) санаторій у минулому році виділив 260 тисяч гривень. Зараз теж маємо на відпочинку бійців, які приїхали з дружинами і дітьми. Вони дуже задоволені, що відпочивають саме тут, на березі чудового озера, тому київська асоціація воїнів АТО хоче укласти з санаторієм договір на цілий рік. Були в нас і волонтери з організації «Чорний тюльпан», що займаються пошуком убитих у зоні АТО українських військовослужбовців. Такі всі молоденькі і водночас мужні і сильні духом. Ми зробили все можливе, щоб їм у нас сподобалося.

Руслана Дибель – берегиня домашнього вогнища у родині, всі члени якої є медиками за професією. Чоловік Володимир Юрійович – директор потужної медичної структури, що об’єднує два райони, старша донька працює в кардіореанімації Луцької міської лікарні, молодша Оленка – студентка Буковинського державного медичного університету. І в сім’ї, і на роботі знають, скільки сил і здоров’я Русланою Євгенівною вкладено в те, щоб санаторій «Лісова пісня» став популярним, щоб приваблював українців не лише неповторною природою, а й потужною лікувальною базою і комфортними умовами, щоб розвивався і вдосконалювався.

Почесне звання «Заслужений лікар України» стало визнанням багаторічної самовідданої праці медика. Нехай висока нагорода стане стимулом для подальших звершень і перемог, сміливих планів і їх втілень на ниві однієї з найгуманніших сфер діяльності.

Мирослава ЦЮП’ЯХ

Коментарі

Алекс

00:08 11.08.2016

Посидіти пів життя по санаториях та пансионатах..та отримати за це Заслуженого Лікаря? Маразм ..але гроші все творять.. В статті не правильно написано..не присвоєно звання а куплено! Позитивних відгуків по району від хворих щось не чути про високу кваліфікацію як лікаря.

21 квітня
Сьогодні
Вчора
19.04.2019
18.04.2019
17.04.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин