Історія життя шачанки - крізь призму професійної діяльності у НАСК «Оранта»

Нещодавно своє 65-річчя відзначила шанована людина, сумлінна працівниця НАСК «Оранта» шачанка Галина Кужель. Міцного здоров’я, щастя, сімейного благополуччя бажали іменинниці не лише рідні та близькі, а й колеги. Адже працює вона у сфері надання страхових послуг ще з часів заснування компанії  і віддала улюбленій справі аж 43 роки. Усе це не завадило жінці бути хорошою мамою трьох дітей та чудовою дружиною.

Про це пише газета «Шацький край». 

А здається, ще зовсім недавно вона, студентка відділу державного страхування одного з навчальних закладів Львова, блукала вулицями невідомого міста та лякалася його масштабності. До того ж дівчатам, що народилися в сільській місцевості, не так вже й легко було співіснувати з висококультурними містянами. Через це виникало багато кумедних історій. 

Якось із подругами прогулювались «під ручки» вулицею міста, і раптом хтось глузливо вигукнув: «А село гуляє!». Ми й справді зайняли увесь тротуар та не помічали, що заважаємо перехожим. Отож, окрім навчання доводилося займатися ще й самовихованням: гарно одягатися, не галасувати, не «ловити витріщак» і при потребі казати «прошу». Це були незабутні роки чудового життя, наповненого новими та цікавими враженнями. 

Згодом, після закінчення навчання, Галину Кужель запросили на роботу у шацьку службу Державного страхування (Держстрах), якою керувала Христина Якименко. Пропрацювавши деякий час головною бухгалтеркою, перевелася на посаду економіста, аби мати можливість приділяти більше часу сім’ї. Так і пропрацювала понад 30 років. 

«На той час це була досить потужна організація, що налічувала 12 страхових агентів, які забезпечували послуги страхування на території усіх населених пунктів району. Робота була надзвичайно складною, особливо у період зимових холодів, коли слід було долати кілометри переметених снігом доріг. Працівниці укладали договори страхування життя, майна та врожаю. Особливою популярністю користувалися весільні договори та страхування дітей до їх повноліття. Щомісячний внесок тисяч клієнтів становив  4 крб. 50 коп. 

У нас був дружний колектив, представниці якого завжди вміли і відпочивати, і працювати у доброму гуморі. Адже на той час, окрім головних робочих обов’язків, відбували ще й  колгоспні «трудодні», заготовляючи зелену масу.

Під час обласних перевірок ми всі переживали одна за одну, адже від скрупульозних інспекторів помилування не дочекаєшся. Тому я завжди допомагала дівчатам знайти та виправити помилки, а також згладити усілякі непорозуміння. 

Проте ми постійно навчалися, отримували хорошу зарплатню, преміальні та путівки на оздоровлення,  - пригадує пані Галина.

Глобальні зміни 90-х минулого століття Галина Адамівна та її колеги долали вже разом із новим керівником Миколою Шевчуком. Зокрема, це стосувалося засвоєння передових інформаційних технологій. Вже на той час Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» одна із перших у районі мала персональний комп’ютер. Тож довелося навчатися знову, і в цьому старшим працівницям допомагали молодші. Аби внести в технічну базу усю потрібну інформацію, працювали до опівночі. У таких випадках своїх дружин не полишали в біді чоловіки, забезпечуючи їм доставку вечері. Жінки були впевнені, що разом здолають будь-які труднощі, аби лише не підводила техніка. Бо у гіршому випадку, доводилось довго чекати на єдиного в районі спеціаліста.

Нелегким виявилося для компанії знецінення грошових заощаджень вкладників на ощадних книжках під час введення грошової реформи, адже співпрацювали з «Ощадбанком».

Але згодом усе стабілізувалося, і життя увійшло у звичне русло. З’явилися нові види послуг, а на зміну одним працівникам прийшли інші. 

З досягненням пенсійного віку Галина Кужель продовжила працювати в компанії, але вже на посаді страхового агента разом із Марією Золотовою та Валентиною Дударчук. 

Одним із незабутніх моментів за весь період роботи стала поїздка на загальноукраїнські збори працівників НАСК «Оранта», які проходили у місті Дубно. Галина Адамівна була однією із двох працівниць, яку обрало волинське обласне керівництво. Учасники з’їзду не лише навчалися, спілкувалися, обмінювалися досвідом, отримували нагороди, а й відвідали Свято-Успенську Почаївську Лавру.

«Прожиті роки - це величезне багатство досвіду та знань, отримане завдяки щоденній праці. Сьогодні я дякую Богу за те, що допоміг обрати правильний шлях та дав можливість жити і трудитися у доброму здоров’ї, серед люблячої родини та колег», - додає на завершення розмови Галина Кужель.