Син України, що відзначає 24 серпня два дні народження

З того часу, як Україна здобула незалежність, 24 серпня стало для жителя Шацька Руслана Силки подвійним святом. Цього дня наш земляк і держава, в якій він народився і проживає, відзначають свої дні народження. Руслан Аркадійович майже вдвічі старший за Україну, йому виповнилося 50, проте такий же амбітний, загартований викликами часу, відкритий до нових ідей і готовий писати свою історію, не озираючись на залишки радянського минулого.

Про це пише газета «Новий погляд+».

Життєвий ювілей він відзначив з відчуттям особистої незалежності: має сім’ю, добротний дім, за плечима – багаторічний досвід роботи в органах внутрішніх справ, повага колег і керівництва. Підполковник міліції вже декілька років на заслуженому відпочинку, проте каже, що життя для нього – це постійний розвиток і бажання змінювати на краще все те, що його оточує. Життєві витоки Руслана Силки беруть початок з с. Зимне Володимир-Волинського району. Після закінчення школи він вступив до Шацького лісного технікуму, диплом якого отримав після служби в армії. Роки навчання в курортному містечку подарували йому доленосну зустріч із майбутньою дружиною Ольгою. Спершу подружжя жило в Володимирі, згодом обрало місцем свого сімейного гнізда селище Шацьк.

Професійний шлях ювіляра був непростим, із крутими поворотами. З лісівничою справою не склалося – на посаді майстра лісу Руслан Аркадійович пропрацював всього декілька місяців. Натомість вирішив спробувати себе на посаді працівника міліції. Півроку навчався на стаціонарі в школі ДАІ у Донецьку. Щоб стати юридично підкованим, здобув диплом правознавця у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Роботі в правоохоронній сфері присвятив 22 роки. Зізнається, що було нелегко, а подекуди навіть небезпечно.

–Коли я працював на посаді начальника  КПП «Ягодин», разом з колегами ми брали участь у затриманні злочинців. Озброєні й агресивно налаштовані порушники, прикрившись заручниками, прорвалися через польський кордон, проїхали всю Волинь, затримати їх вдалося аж у Рівному. Ми всю дорогу їх супроводжували, виконуючи наказ дбати про безпеку заручників, – пригадує непросту ситуацію Руслан Силка.

Не менш відповідальною була робота заступником начальника міліції Ковельського райвідділу. Велика кількість представників особового складу в підпорядкуванні, потужний об’єм робіт, майже 12-годинний робочий день… В той час Руслан Аркадійович буквально жив у Ковелі, зрідка викроюючи день-другий, аби приїхати до сім’ї в Шацьк.

Йому не довелося працювати в національній поліції, проте він розуміє, що зміна назви правоохоронного органу – з міліції на поліцію – була не простою формальністю, а кроком до діяльності за європейським зразком. Хоча з деякими сучасними нововведеннями правоохоронець не може погодитися.

–В мій час такого поняття, як грошова застава для людини, яка скоїла злочин, не було. Порушник під час слідства завжди перебував у СІЗО. Зараз поліція, на мою думку, надто лояльна до злочинців, – озвучує власну позицію мій співрозмовник.

На запитання, чи згадує в свій день народження про державне свято, Руслан Аркадійович відповідає, що так – завжди. Він брав участь у доленосному референдумі в 1991 році, з надією віддав свій голос майбутньому молодої країни, а зараз пишається тим, що Україна хоч і повільно, але стає на ноги. В цій державі жити, вчитися і працювати його двом синам: Максимові і Назарові. Він не хоче, щоб діти шукали кращої долі за кордоном, а трудилися в Україні, маючи достойні заробітки.

Зараз Руслан Силка багато часу приділяє сім’ї. Каже, що компенсує свою часту відсутність в період роботи. У вільний час займається спортом, плаває в озері. Мріє про той час, коли в санаторії «Лісова пісня» добудують басейн – тоді б зміг займатися улюбленим спортом цілорічно. Фізичні навантаження дарують йому гарне самопочуття, впевненість у собі, зміцнюють імунітет та бережуть від хвороб. А ще шачанин любить подорожувати. Побував у багатьох країнах Європи, в Шрі-Ланці, Таїланді, Тунісі, Об’єднаних Арабських Еміратах. Хоче відкрити для себе інші цікаві місця планети.

Наостанок запитую, якою б він хотів побачити Україну через 22 роки, тобто в період її золотого ювілею.

 –Безперечно, самодостатньою, успішною  країною  з  сильним громадянським  суспільством,  потужною економікою, заможними і щасливими людьми. У нас все для цього є: природний ресурс, багатий людський потенціал, потрібно лише з розумом спрямувати все це у правильне русло і почати творити країну для людей.

Мирослава ЦЮП’ЯХ